Я – та сама не виросла дівчинка, яка продовжує жити у вигаданому світі. Доросла частина мене розуміє, що мій чоловік – бабій та нарцис. Але інфантильна частина каже, що я зраджу Сашка своєю любов’ю.

Тож зараз я розповідаю мою історію не лише читачам, а й самій собі. Може цього разу зможу до себе достукатися. А якщо ні, то допоможу комусь ще не застрягти у цьому болоті. Люблю рятувати будь-кого, але не себе!

Отже, із Сашком ми познайомилися ще під час навчання в інституті. За ним бігали всі дівчата. І мені довелося чимало попрацювати над своїм іміджем, щоби його завоювати.

Від природи я дуже проста та добродушна жінка. Люблю готувати. Якщо не стежитиму за фігурою, то відразу ж погладшаю. Я не люблю модний і ошатний одяг. Мені скоріше неприємно, якщо на мене звертають увагу. Адже чужі очі найчастіше засуджують чи заздрять.

Ще люблю собак. І мрію колись завести свою. Але чоловік категорично проти.

Я не хотіла заводити дітей. Але Сашко хотів спадкоємця. Тож тепер я виховую сина Івана.

Я люблю його. Але Ваня пішов у чоловіка. Копіює його поведінку. Я мимоволі ловлю себе на думці, що йому вже вісімнадцять, і незабаром він нарешті вилетить із гнізда. Чекаю на це з нетерпінням! Тому що витримувати двох егоїстів у сім’ї дуже складно.

Ви скажете, що сама такого виховала? І це буде правдою. Я знаю, що сама обрала своє життя. І все ж цей вибір я здійснила без моєї волі.

Забула сказати, що я ретельно зображаю із себе ідеальну жінку. Завжди перебуваю в ідеальній вазі. Витончено одягаюсь. Намагаюся хоч трохи відволікти чоловіка від його коханок моїм давно набридлим йому тілом.

Як це впливає на мою самооцінку? Огидно! Моє тіло просто кричить про те, що воно більше не бажає вступати в контакт з цією кікіморою болотяною в чоловічому вигляді. Якби не пластика та підтяжки, то я стала б уже бегемотиком у мініатюрі.

– Сашко, давай розлучимося. Ти не кохаєш мене. Наш син уже виріс. У кожного з нас є своя дошлюбна квартира, – говорила я чоловікові багато разів.

Він завжди відповідає однаково:

– Марусю, ти з жиру бісишся! Чого тобі не вистачає? Інші кидають старих дружин, а я завжди з тобою.

При цьому чоловік усім виглядом свідчить, що він просто герой. Хто ще міг би жити з такою огидною істотою під назвою “стара дружина”?

Потім я плачу, збираю речі. Іду на квартиру і починаю думати, як влаштовувати життя одній. Потім починаю нудьгувати і погоджуюсь на пропозицію повернутися. Обіцянок жити по-іншому вистачає ненадовго і починається все спочатку.

Не зрозуміло тільки чому чоловіки вирішують змінювати саме жінку, але не збираються нічого в собі міняти!

Я думаю в черговий раз, що ось ще трохи змінюся, підлаштуюсь під вимоги чоловіка, і почнеться щасливе життя! Але не тут було! Через деякий час я чітко розумію, що він ніколи не зупиниться, і йому завжди буде щось не так.

А згодом вимагатиме ще й більше. Чоловік повинен дуже сильно любити, щоб поводитися по-іншому. Але мій Сашко не любить мене.

Життя показує, що першим уроком у школі має бути не мова чи математика, а психологія сімейних відносин. Хоча не впевнена, що ці знання мені допомогли б. Одна справа – знати, та інша – втілювати.

Моя мати теж все життя “прогиналася” під чоловіка, мого батька. І я дивувалася її довготерпінню. Потім дізналася, що весь цей час вона мала коханця. Так вона мстилася батькові.

На жаль, мати помстилася і мені, хоч цього не хотіла. Тому що вона передала мені без жодних слів цю модель поведінки.

Я теж багато разів заводила коханців. Інакше моя психіка просто не витримала б постійної зневаги з боку чоловіка, якого я люблю.

Але історія із коханцями вже не допомагає. У мій мозок якимось невідомим чином увійшов чоловік, і навіть усередині мого черепа він продовжує обіцяти, що якщо я ще трохи виправлюся, то все налагодиться.

Я ходжу до психолога і навіть до психотерапевта. Є певні зрушення. Але в мене все ще не вистачає сили перервати ці хворі стосунки.

Мої подруги мене засуджують і вважають слабохарактерною. “Таких як ти навіть і не шкода”, – ось що читаю я на їхніх обличчях, коли з знову говорю їм, що повернулася в сім’ю.

КІНЕЦЬ.