Вже довгий час свекри хотіли приїхати до нас в гості. Вони обоє пенсіонери, причому заможні, нічого їх не тримає вдома, крім господарства, яке можна залишити на їх рідню.

Я відтягувала цю зустріч як могла, адже вони досі мене не прийняли. До їх зустрічі я приготувала прості страви – салати, курку та овочі.

Свекруха була явно незадоволеною моїми кулінарними здібностями. Вона поставила собі мету – навчити мене готувати, поки вони не виїдуть. Але я досі вважала, що вмію готувати. І так у всьому: що б я не робила – все неправильно

Так вийшло, що я рано залишилася без батьків. Близьких родичів у мене теж не було, то ж з юного віку я жила одна, правда у великій трикімнатній квартирі, яка залишилася мені у спадок, як єдиній доньці.

Коли я виросла, то боялася, що чоловіки при знайомстві зі мною будуть мати корисливий інтерес. Забезпечена житлом дівчина з освітою, яка працює в турагентстві.

Ну чим не варіант? Тільки мені хотілося справжніх почуттів, хотілося, щоб у мені бачили особистість. І все ж знайшовся такий хлопець. Віталій був особливий, не такий, як усі. Це вже пізніше я дізналася, що він віруючий християнин, правда, я так і досі не можу запам’ятати, до якої церкви він належить. В їх спільноті усі жінки на голові обов’язково носять хустинки.

Я ж справжня греко-католичка, яка щонеділі ходить в звичайну церкву, хоча до людей з іншим віросповіданням відношуся з повагою.

Познайомилися ми з Віталієм через мого колегу. Той сказав, що його друг приїжджає до нашого міста, щоб влаштуватися працювати за фахом, і йому потрібна хоча б тимчасова реєстрація на рік. Не могла б я допомогти? Так запросто, якщо заплатить. Ми познайомилися, і поки оформляли папери, я в нього закохалася.

Та й з його боку було очевидно, що справа не в моїй квартирі, я так думаю. Бабуся з тіткою мене попереджали, щоб я не добре подумала – адже у нас є деяка різниця у віросповіданні, а мої подруги говорили, що так можна жити, адже ми любимо один до одного.

Але і батьки чоловіка були обурені вибором сина, з тієї ж причини, що і моя бабуся з тіткою. Навіть таке просте питання, в якій церкві нам брати шлюб, виявилося занадто складним, то ж поки ми і досі цього не зробили.

Але це не завадило нам одружитися. Відсвяткували наше весілля тихо, без рідні, а тільки з друзями, а родичів потім поставили перед фактом. Більше всіх шуміли з цього приводу свекри, але потім якось змирилися.

В цьому році у свекрів з’явилася нав’язлива ідея приїхати до нас в гості, щоб познайомитися, пожити в місті. Вони обоє пенсіонери, причому заможні, нічого їх не тримає в своєму будинку, крім господарства, яке можна залишити на їх рідню. Я страшенно не хотіла цього – адже вони досі мене не прийняли, тому відтягувала цю зустріч як могла.

Але тут сюрпризи підніс цей рік, я залишилася без роботи, чоловік частково теж, ніби як і можна гостей запрошувати, тим більше вони приїдуть не з порожніми руками. Краще б ми заздалегідь терміни позначили, за якими свекри гостюватимуть, тому що мене вже все дістало, і з чоловіком на межі розлучення. Але до цього ж все було добре!

Коли тільки свекри приїхали, стали мене обережно питати – не хотіла б я поміняти віру? Ні, не хотіла б.

До їх зустрічі я приготувала прості страви – салати, курку та овочі. Свекруха була явно незадоволеною моїми кулінарними здібностями. Свекруха взагалі поставила собі мету – навчити мене готувати, поки вони не виїдуть. Але я досі вважала, що вмію готувати.

Гірше того, вони ведуть себе так, ніби я приживалка в цій квартирі у чоловіка, а не навпаки. Взагалі-то це я власниця, а у чоловіка тільки тимчасова реєстрація! Їм не подобається обстановка в цій квартирі, стиль інтер’єру. Мало того, виявляється, я погано доглядаю за чоловіком: могла б ще йому сніданок у ліжко приносити і воду подавати!

І взагалі, навіщо нам так багато кімнат для двох: взяли б двокімнатну, а «на здачу» купили б дачу, щоб овочі вирощувати. Хитрий підхід: куплена в шлюбі квартира буде автоматично мати вже двох власників. І так у всьому: що б я не робила – все неправильно, навіть прибирання. Всьому намагаються навчити, всюди самі господарюють.

Загалом, з чоловіком стосунки зовсім зіпсувалися. Він вимагає поваги до його батьків, хоча б на час їх перебування у нас. Але я в своїй квартирі прогинатися теж не буду. Не збираюся я нічого міняти в будинку, носити сніданки, бути покірною. Якщо приїхали – нехай живуть за моїми правилами.

Не потрібно мені їх забезпечення, я вже майже влаштувалася на іншу роботу і скоро знову встану на ноги. Хоче чоловік – нехай їде назад разом з батьками і одружується там з скромною дівчиною з їхнього села.

Загалом, не знаю, чи довго я витримаю все це. Я розумію, що всі ці претензії до мене лише тому, що я не ходжу до тієї церкви, в яку ходить Віталій і його всі родичі.

Тепер я і справді усвідомлюю, що для того, щоб був мир і злагода в сім’ї, потрібна робота двох людей. А ще, ні в якому разі не можна впускати командувати в сім’ю когось стороннього, навіть якщо це батьки.

КІНЕЦЬ.