Вже чотири роки я живу у цивільному шлюбі з дівчиною на ім’я Ангеліна. Для неї це другі серйозні та тривалі стосунки. За спиною у неї є шлюб, який закінчився дуже невдало.

Ангеліна від першого шлюбу має сина, якому вже 6 років. Відносини з першим чоловіком не склалися, і вони вирішили розлу читися.

Тільки її перший чоловік був дуже багатий, завдяки зв’язкам і впливу він зміг відсудити повну опіку над дитиною і не дозволяв, щоб Ангеліна зустрічалася з сином.

Останні 5 років вона його не бачила і навіть не знає, де він знаходиться.

Хоча зараз Ангеліна і живе, на перший погляд, звичайнісіньким життям, вона все ще стра ждає через розлуkу з сином і не може перестати про це думати.

Зокрема, це виявляється у тому, що вона наполегливо не хоче почати жити. За останні три роки я неодноразово пропонував їй побратися, але вона постійно вигадує дурні відмовки, щоб відстрочити цю подію.

Я не розумію, що змушує її так чинити. Негативний перший досвід породив страх офіційних стосунків?

Я вже не знаю, що думати. Не можна постійно жити минулим.

Я вже починаю підозрювати, що наші стосунки не мають майбутнього.

КІНЕЦЬ.