Мені важко далося це рішення, але я розлучаюся з колись коханим чоловіком. Він мені прямо заявив, що не хоче нікуди ходити разом зі мною, бо я схожа на слониху. Зрозуміти те, що я маю проблему з гормонами, йому зовсім не хотілося.

Мені дісталася генетична схильність до зайвої ваги від бабусі, татової мами. Вона все життя була жінкою в тілі, але чесно кажучи, своїх параметрів ніколи не соромилася.

Проте я через зайву вагу страждала і вдома, і в школі. Мама в мене худенька, як фотомодель. Шкода, що я пішла не в неї, адже матері для підтримки форми достатньо було лише не їсти на ніч солодке.

Я швидко набирала вагу і без цукру. Варто мені з’їсти одну зайву котлету, як наступного ж дня ваги показували плюс один кілограм.

В результаті, я вже в 11 років самостійно підраховувала калорійність усіх страв і катувала себе на тренуваннях.

Я боялася, що перетворюся на жирну тітку. Мама ніколи не цінувала моїх зусиль і все частіше нагадувала про те, що без фізичного навантаження мене рознесе, і я стану бегемотом.

Треба сказати, що після такої материнської підтримки під моєю подушкою стабільно з’являлися цукерки. Чи варто говорити, що з часом я все одно набрала зайву вагу?

Натомість перед випускним у школі я сіла на жорстку дієту і скинула майже 15 кілограмів. Мені здавалося, що моя мама рада цьому навіть більше, ніж я. Зізнаюся, мені варто було зусиль підтримувати свою нову вагу.

Поруч із матір’ю робити це було ще складніше. Тому я переїхала до студентського гуртожитку, де готувала в основному супи та низькокалорійні смузі. На одній із вечірок я познайомилася з Олегом. Він був першим моїм хлопцем, а за рік став чоловіком.

При знайомстві з Олегом моя мати, звісно, показала йому мої фотографії, де я була пампушкою. Мій обранець здивовано подивився на мене, але тут же заспокоїв, примовляючи, що любитиме мене будь-яку. Ці слова він повторив перед вівтарем і потім, коли я була в положені.

Але поява дитини все ж таки позначилася на наших з чоловіком стосунках. Річ у тім, що майже 9 місяців я провела у лікарні на збереженні. Я практично не ходила, проте продовжувала їсти.

У результаті за час вагітності я набрала цілих 30 кілограмів! Мені здавалося, що я – розміром із будинок. Але чоловік все ще підтримував мене і переконував, що я зможу повернути собі минулу форму.

Однак при виписці лікар приголомшив мене новиною про те, що моя, і так розхитана гормональна система, зазнала збою. Мені довелося регулярно пити гормональні препарати, внаслідок чого скинути набрану вагу було неможливо.

Вже через кілька місяців після появи доньки я помітила, що чоловік охолонув до мене і постійно шукає приводу не перебувати зі мною наодинці. А тиждень тому нас з Олегом запросили на весілля спільні друзі. Дізнавшись про це, чоловік категорично заявив:

– Я піду на свято один, тобі там робити нема чого.

– Це ще чому? Я теж хочу повеселитися. Маленька дитина – це ще не привід поховати мене вдома, – заперечувала я.

– А ось твоя зайва вага – явний привід для цього, – відрізав чоловік.

– Ти хочеш щось сказати? – Запитала я.

– Так, ти перетворилася на слона, не схуднувши ні на кілограм після пологів. У наших сусідів теж нещодавно з’явилася дитина, а дружина там вже стала стрункішою. Що тобі заважає повернутись у колишню форму? Твоя лінь? – жорстоко запитав чоловік.

– Ти чудово знаєш, що всьому виною – мої гормони! Як тільки я перестану приймати препарати, то зможу швидше скинути вагу, – почала виправдовуватися я.

– Мені соромно ходити з тобою навіть вулицею! Поки не схуднеш, на жодні свята ми разом не ходимо, – сказав мені чоловік.

– Що ж, виходить, розлучатимемося, – підсумувала я.

Я мовчки зібрала речі, забрала дочку та переїхала на квартиру, яка дісталася мені від бабусі. Олег такого явно не очікував. Мало того, він надіслав мені повідомлення про те, що я зі своєю вагою нікому, крім нього, не потрібна.

Що ж, побачимо. У жодному разі повертатися до колишнього я не збираюся. Я хочу, щоб моя дочка росла у щасливій родині, а не поряд зі зрадником.

КІНЕЦЬ.