Я ніколи не мала хороших стосунків зі своєю родиною.

Я завжди думала, що мене в родині не люблять.

І батьки навіть самі зізналися, що мене вони не планували. Але мій старший брат навпаки був улюбленцем і розумником.

Не знаю, чому вони так люблять Олега. Якщо чесно, то його поведінка, що вдома, що у школі просто жахлива. Оцінки він отримував не найкращі. Як тільки закінчив навчання відразу привів додому дівчину, яка вже була вагітна від нього. Та батьки навіть не звертали на це увагу.

Вони не помічали, що брат безвідповідальний та розпущений.

Напевно навіть говорити про те, що йому одяг купували новий, а мені діставалися переноски, часто братові речі доношувала я, їла я також те, що брат не любив не варто. Це думаю всім зрозуміло. І взагалі нас навіть порівняти не можливо.

Ми дуже різні.

Я дуже скромна та вихована дівчина. Тому моя бабуся мене дуже любила, мамина мама. Вона не любила мого тата та Олега.

Багато разів бабуся хотіла виховати старшого онука, але все ж таки згодом зрозуміла, що сенсу немає, і це просто витрачений даремно час.

Колись бабуся працювала у школі, вона була вчителькою української мови.

Через те, що я часто була разом з нею, я знала всі правила та ніколи не робила помилок, а навіть краще всіх знала матеріал.

Я пам’ятаю той день коли бабусі не стало.

Той день для мене найгірший за все життя.

Як же я важко переживала цю втрату.
Вже через два тижні мені сказали, що квартира бабусі тепер моя. На той момент я вже була повнолітньою, тому батьки навіть не могли отримати якусь частку від квартири.

Але я дуже боялась, що вони скажуть коли про це дізнаються.

Я не хотіла віддавати їм цю квартиру. Перше, мені її подарувала єдина людина, яка дійсно мене любила. Друге, тоді я мала коханого хлопця та ми разом планували наше майбутнє і відповідно жити нам у гуртожитку не дуже добре було б.

Мені повідомили, що мама може оскаржити заповіт і отримати квартиру замість мене, але я вірила до останнього, що цього не буде.

Коли мої рідні дізналися на кого складений заповіт, то сталося те, що варто було очікувати.

Тато не давав мені спокій.

Постійно телефонував, навіть караулів мене біля гуртожитку, щоб умовити мене продати цю квартиру та поділити вторговані гроші з усіма рідними.

Тато ніби з ланцюга зірвався.

Я ще ніколи його таким не бачила, він не міг заспокоїтися, через те, що вони мають меншу квартиру, ніж та, що залишила мені бабуся у спадок. Але я вже досить доросла і не збираюся терпіти ці неприємні мені слова і робити як батьки скажуть також не буду.

Нічого продавати я не збираюся.

Вони ніколи не провідували бабусю. Навіть не хотіли зателефонувати, що запитати як вона. Та навіть як тільки я вступила до університету, мене відразу виселили у гуртожиток, а улюблений син від тоді має власну кімнату.

Я не хотіла нічого слухати, тому відразу сказала, що я свого рішення не зміню. Вони не змусять мене змінити свого рішення, адже вони цього не заслуговують.

Я не думаю, що бабуся була б рада, як би хтось з моїх рідних прийшов у її квартиру.

Зрештою мені сказали, що я егоїстка та невихована. Я закрила двері своєї квартири прямо перед носом батька і нарешті змогла насолодитися щасливим життя, якого я не мала раніше.

КІНЕЦЬ.