Ввечері Зінаїда Павлівна заходилася варити борщ. – Мамо, я скоро прийду! – крикнув їй з коридору її син Микола і вискочив з квартири. – Дивно, – подумала жінка. – І куди це він так пізно? Та Микола повернувся дуже швидко. – Знаєш, мамо, дивна вона якась, – почав він з порога. – Хто дивна?! – здивувалась Зінаїда. Жінка не розуміла, що відбувається
Син у Зінаїди Павлівни був розумний хлопчик, але якийсь не влаштований у побутовому плані.
Закінчив інститут, тепер сидить цілими днями за комп’ютером, робота в нього така.
І гроші отримує не копійки, а справді – гроші! Квартиру собі купив нещодавно.
Тільки не живе Микола у ній, з мамою ж зручніше. Є що поїсти, мама прибере і попере. Синові вже тридцять п’ять років, а він не одружений.
Ця обставина дуже непокоїла Зінаїду Павлівну.
Не те щоб Микола був мовчазним і ні з ким не спілкувався. Він має і друзів, і подружок. Але друзі вже одружені, а подружки якісь вітряні. Мати час від часу запитувала сина:
-Ти коли одружишся?
-Мамо, що я тобі поганого зробив? – завжди сміявся син.
-Та до чого тут погане? Неприкаяний ти. Мене не стане, і ти один залишишся, – наполягала на своєму мати.
-Живи, матусю, довго! – обіймав син Зінаїду Павлівну.
По магазинах син Зінаїди Павлівни теж не любив ходити, і витягти його за обновкою було дуже важко.
А тут осінь наближається і треба синові нову куртку.
Ледь-ледь умовила мати сина на похід у магазин.
-Але тільки в один магазин! – сказав він. – Купуємо куртку і додому!
У магазині мила дівчина-продавчиня люб’язно запропонувала на вибір кілька курток.
Поки Микола приміряв куртку, Зінаїда Павлівна розмовляла з дівчиною.
Виявилося, що вона вчиться й працює. Живе із мамою.
Зінаїда Павлівна подумала:
-Чим не наречена…
А вголос сказала:
-Виходьте заміж за мого сина! Він хороший, заробляє багато, квартира є, не гульвіса. Живе зараз зі мною.
У цей час син Зінаїди Павлівни вийшов до них, показати мамі куртку.
Дівчина засміялася:
-Чим не наречений!
Микола здивовано глянув на дівчину:
-Мамо, ти знову мене сватаєш?!
-Ну, а що хіба дівчина погана?
Син махнув рукою і пішов на касу.
-От тобі й маєш, знову багатий наречений зірвався, – сміялася дівчина.
Дорогою додому Зінаїда Павлівна бурчала:
-Чим тобі не сподобалася ця дівчина? Міг би хоча б познайомитись, а там було б видно. Ніхто ж тебе не одружує ще…
Син всю дорогу додому мовчав…
…Ввечері Зінаїда заходилася варити борщ.
-Мамо, я скоро прийду! – крикнув їй з коридору Микола і вискочив з квартири.
-Дивно, – подумала жінка. – І куди це він так пізно?
Та Микола повернувся дуже швидко.
-Знаєш, мамо, дивна вона якась, – почав він з порога.
-Хто дивна?! – здивувалась Зінаїда.
Жінка не розуміла, що відбувається.
-Ну та дівчина, яку ми в магазині бачили…
-А що в ній дивного? Мені вона сподобалася…
-Зустрічаю я її значить після роботи з квітами. Думаю, зараз познайомлюся, а раптом і справді хороша дівчина. А вона мене побачила і втекла…
Стою з цими квітами, як не зрозуміло хто. Не бігти ж, не наздоганяти її.
Дивна реакція… Довелося подарувати букет перехожій жінці. Не зрозуміти мені жінок…
-А на вигляд здавалася гарна дівчина, – здивувалася мати. – Ну нічого, ми знайдемо тобі іншу, не таку дивну…
Микола довго думав про цю дивну ситуацію… А тоді до нього дійшло…
-Це ж все я винен… Це все моє життя таке! Ось чому хороші дівчата від мене сахаються!
Микола нарешті зрозумів – та він же ж справжнісінький матусин синок!
-Ось хто я такий! – подумав хлопець і одразу вирішив діяти… Йому треба було виправити все, поки ще не стало запізно…
КІНЕЦЬ.