Можливо, моя особиста проблема на один погляд багатьом здається якоюсь дрібницею, подумаєш – дрібні суперечки в будинку, вони у всіх бувають!

Але вони вже плавно перетікають в серйозні непорозуміння та суперечки, особливо в день зарплати та авансу чоловіка.

Мій чоловік Сергій кожного разу приходить незадоволений з грошима і говорить одне і теж:

– Вся зарплата моя, лише мною зароблена, буду видавати в сім’ю на свій розсуд. Голодними не залишитеся, звісно, на одяг вистачить теж. Але я не якийсь там, як деякі чоловіка, які всю свою зарплату дружині віддають до копійки! Я вирішую, скільки вам треба, адже я єдиний зараз працюю. тому думаю буде правильно, якщо розпреділятиму кошти я один.

Так, Сергій дійсно видає гроші, тільки як милостиню, і я повинна строго звітувати за те, що купила, і навіть чеки докладати до всього.

Сергій мені каже, що таким чином він, як господар та годувальник, може контролювати свої витрати!

Мій дохід – це невеличкі декретні виплати щомісяця, він не лізе в ті розрахунки.

І то, я їх отримую не для себе, а для дітей, але так як я і їх виховую, то моя частка там теж є і це зрозуміло.

Але, як звик завжди говорити Сергій, я не стою як він перед верстатом, піт з чола не витираю, а тому все, що він отримує біля каси – його, і він сам може розпоряджатися грошима як хоче.

Так, отримує мій чоловік зарплату хорошу, навіть дивлячись на зарплати наших знайомих та родичів, хоч і працює на місцевому заводі. А де ще?

Адже у нас не так багато місць, де можна знайти гідну роботу, а зараз з цим у нас взагалі одні проблеми.

Але зате він вже майстер, отримує більше простих працівників.

На роботі його поважають, начальство заохочує всякого роду преміями, але він думає, що це тільки його заслуги і все!

А я, як мати двох синів, яким один рік і 7 років, взагалі нічого не заробляю, сиджу у нього на шиї, яка жодного разу ніде не працювала.

Сергій думає чомусь лише так.

Багато разів я йому говорила, що такий золотий працівник як він може бути замінений в будь-який момент, і його заслуга на заводі – не тільки в його золотих руках.

Перш за все – це те, що він сімейний, ось і роблять різні заохочення, йдуть на зустріч йому, підвищуючи його за посадою. Але він не вірив у це зовсім.

Одного разу мій чоловік гуляв у свого друга на ювілеї, добре набрався.

Ледве вийшов на роботу наступного дня. Його тут же викликали до начальства і хотіли відразу зняти з посади майстра, сказали, що це не правильно.

Він відразу став співати жалісливу пісню, став прикриватися тим, що дружина в декреті, двоє синів, один з яких однорічний, мовляв він один заробляє гроші для своєї сім’ї, тому ця посада для нього дуже важлива.

Пошкодували його тоді на роботі, зробили лише одне попередження та залишили на тій же посаді.

Я коли дізналася, ще довго з нього сміялася, по сьогоднішній день згадую йому той випадок:

– Що ж ти дітьми і дружиною прикрився? Потрібно було говорити тільки про свої золоті руки!

А одного разу взагалі ситуація склалася якась сумна для мене.

Просто один раз я втратила чек з магазину продуктів, і чоловік влаштував мені вдома справжню суперечку – мовляв, тепер він не може підрахувати, скільки пішло з його зарплати.

Я тоді геть розгнівалася, сіла біля чоловіка і серйозно йому сказала:

– Якщо це лише твої гроші, то давай розлучимося з тобою, будеш платити аліменти на дітей, можливо так тобі дешевше буде. До речі, для цього розлучення не обов’язково: можемо жити разом, але гроші вже мені будуть приходити з твоєї зарплати. Ось ми і будемо за них з дітьми купувати продукти та одяг, а ти сам собі готуй і сорочки прасуй!

Сергій образився на мене тоді дуже. А я сказала:

– Ти можеш бути хоч найкращим працівником на своєму заводі, але, в першу чергу – ти сім’янин, тому думай про свою сім’ю, а не рахуй нам кожну копійку.

А цей Новий рік у мене взагалі був якийсь сумний, я святкувала зовсім без настрою.

Чоловік приніс дітям подарунки, цукерки, які на роботі йому дали. Їм такі подаруночки щороку дають.

Сергій демонстративно вручив їх дітям і став показувати свої руки та мозолі, мовляв, бачте, як батько важко працює, сказав, щоб цінували кожну цукерку.

Я не розумію такого, для чого про це дітям говорити, можна, звичайно, пояснювати, що тато молодець, він для діток старається, а не так.

Діти ще тиждень ті подарунки після того не відкривали, думали, що тато там всі цукерки перерахував.

У моїх подруг чоловіки у дім приносять зарплату постійно, з цього нічого героїчного не роблять, все наче й має бути так, кладуть на столі, або дають дружині і разом вирішують, що та кому купувати.

Нічого в зошит не записують, а мій Сергій за кожну копійку просить звітувати мене, щоб зайвого не витратила нічого.

Так де ж справедливість?

Навіть, якщо я зараз не ходжу на роботу, я працюю вдома, чому він цього ніяк зрозуміти не може.

Невже це нормально все? Як тут бути?

КІНЕЦЬ.