– Оксано, зачекай, це ти? – Сергій не міг повірити своїм очам, що після стількох років доля їх знову звела, і хто б міг подумати де – на гірськолижному курорті.

Оксана, яка вийшла ввечері прогулятися нічним Буковелем, на мить зупинилася. Вона ще не знала, яка емоція переважає – біль, злість чи радість.

– Привіт, Сергію. Оце так зустріч.

Кілька секунд вони мовчали, бо уважно розглядали одне одного. Не бачилися вони 35 років. Розійшлися за тиждень до їхнього весілля, і потім нічого одне про одного не знали, наче у воду канули.

Обоє з полегшенням відмітили, що і у Оксани, і в Сергія немає обручки на пальці.

“Напевно, він зняв обручку, щоб тут на курорті знайомства нові заводити. Яким був, таким і залишився”, – промайнуло в голові у Оксани.

“Ну і що, що нема обручки? Вона не може бути самотньою, он яка красуня. Зараз чоловік її підійде звідкись”, – подумав Сергій і став розглядатися по сторонах.

– Ти когось шукаєш? – запитала Оксана, побачивши його занепокоєння.

– Та ні, все добре, – сказав Сергій.

– Ну, добре так добре. Рада була тебе бачити, – Оксана посміхнулася і вже хотіла було йти.

– Зачекай… Маю одне питання. Ти тут одна? – запитав Сергій і пильно глянув колишній нареченій у вічі.

– А це вже не твоя справа, – гордовито сказала як відрізала Оксана.

Вона пішла, а Сергій ще довго дивився їй услід. Він лише тепер зрозумів, яку жінку він втратив. Він завжди винив Ларису у тому, що його весілля з Оксаною не відбулося, бо Лариса заявила, що вона дитину чекає. І лише зараз, через 35 років він усвідомив, що це він сам винен.

З Ларисою вони розписалися майже перед народженням доньки. Сергій ніяк не міг прийняти рішення, бо вже тоді знав, що він не любить Ларису і ніколи не полюбить.

Кілька років прожили “заради того, щоб дитина батька мала”, а потім таки розійшлися. Сергій став просто нестерпним, і Лариса вже сама визнала, що їхнім стосункам кінець.

Після розлучення з іншими жінками у Сергія не складалося, він жив сам, і чим старшим ставав, тим частіше думав про свою Оксану, з якою він так безжалісно повівся.

Коли він їй сказав, що весілля не буде, вона взяла ножиці, і на шматки порізала свою весільну сукню. А потім гірко плакала. Після цього вона наче зникла з їхнього містечка.

Ввечері Сергій пішов в ресторан готелю, і побачив, що за сусіднім столиком сидить Оксана в оточенні кількох своїх подруг. Він зрозумів, що вони святкують її 55-річний ювілей.

Сів за крайній столик і став спостерігати. Усі вітали Оксану і бажали їй справжнього жіночого щастя.

“Вона неодружена! Не можуть же одруженій жінці бажати жіночого щастя. У мене є шанс”, – настрій у Сергія значно піднявся. Він покликав до себе офіціанта і запитав, чи не може той йому порадити доставку квітів.

Офіціант відразу посміхнувся і дав номер телефону.

– Вам який букет потрібний? – запитав милий жіночий голос на тому кінці дроту.

– Найкращий… Бо він призначений для найкращої жінки! – захопливо вигукнув Сергій.

Через пів години чоловік тримав в руках оберемок величезних червоних троянд. Спочатку він попросив офіціанта передати пляшку ігристого за столик іменинниці, а коли той виконав його прохання, Сергій і сам підійшов до їхнього столика.

Сказати, що всі були ошелешені його феєричною появою, це нічого не сказати. Сама Оксана теж була вражена, і запросила Сергія присісти.

Подруги Оксани з цікавістю розглядали новоприбулого гостя.

– Зачекай, Оксанко, невже це той самий Сергій? – не витримала і запитала найближча подруга.

– Той самий… – мрійливо відповіла іменниця.

– Ну тоді вважай, що це сама доля підготувала тобі подарунок, – повеселіли подруги.

Оксана зашарілася, а Сергій твердо вирішив, що цього разу він її не втратить. Так, він перед нею завинив, але вона його чекала, це очевидно, і тепер він зробить все для того, щоб його кохана стала щасливою, адже це сама доля звела їх у цьому чарівному місці.

А ви вірите в долю?

Джерело