Ми з мамою живемо в одному місті, але дуже близько одна біля одної.

Мама живе в сусідньому будинку, дуже близько біля нас.

Ми часто бачимося, ходимо одна до одної в гості, мама любить з внуками посидіти, та й з моїм чоловіком у них добрі відносини.

Та тата мого не стало три роки тому, мама дуже змінилася, каже, що їй дуже не вистачає свого чоловіка, вона не звикла жити сама.

Дійсно, мій тато був дуже доброю людиною, мама була за ним, як за кам’яною стіною, тому їй дійсно не вистачає його.

Мама завжди з ним була радісною, вони дбали одне про одного, завжди обоє щасливі були, а зараз мама зовсім не та, що колись, але зарадити їй я не можу.

А останнім часом стала рідше приходити до нас, коли не подзвоню, каже, що зайнята, та й в мене останнім часом справи одні, ще й свекрам потрібно було допомагати: то часник збирали, то цибулю, то картоплю копали, а то консервація і дітей готували до школи.

Загалом, закрутилася я так, що й словами не передати. Мама частенько телефонує, каже, що все добре у неї, але прийти не має як, бо справи якісь, то з подругами зустрічається, та й таке.

А то на вулиці з нею зустрічалися, посидимо на лавочці, вип’ємо разом какао, та й біжимо кожна у справах своїх.

А нещодавно сусідка мене на вулиці зустріла і каже:

Надіє, я тобі говорити не хотіла, але твоя мама в мене позичила гроші, аж цілих 10 тисяч гривень. Я знаю, що вона жінка добра, порядна, але досі не повернула кошти, звісно, ми домовлялися, що вона в кінці осені віддасть, з пенсії наскладає, але мені вони вже зараз потрібні, а вона каже, що немає, та чекати я не маю коли, а мені дуже потрібно. Можливо, ти за матір свою віддасиш мені гроші.

Я така була здивована, що й не знала, що людині на це відповісти, лише сказала, що з мамою своєю поговорю.

Прийшла додому і набрала маму відразу. А вона, виявляється, підібрала на вулиці котеня. Воно було хворе, його потрібно було лікувати, то вона його в клініки возила, без цього було ніяк, хоча вони знижку робити, але вийшло лікування це на 10 тисяч якраз.

Я відразу сварила маму, а вона каже:

– В тебе діти є, ти мене не зрозумієш. А я весь день сиджу сама, а тепер в мене є котеня. Тобі не хотіла говорити, знала, що ти будеш проти, ти котів ніколи не хотіла в квартирі, знала, що ти не зрозумієш мене, лише сперечатися будем. Гроші сподівалася віддати сама, але Марія вже зараз хоче. А де я їй візьму зараз? Ми ж домовлялися на 3 місяці.

Мама попросила, щоб я гроші віддала за нею, обіцяла з пенсії відкладати і повернути мені борг. Сказала, що котенятко їй це дуже рідне і нікому вона його не віддасть.

Я з мами грошей брати, звісно не буду. Трохи розумію її, можливо, її з котеням буде спокійніше, буде їй про кого дбати.

Але чому мама вчинила так, адже зараз такі важкі часи, що й ми самі ледве якось живемо? Я кожну копійку бережу, бо діти в школу, сама їм на розпродажах одяг шукаю. Собі зайвого не купую і чоловікові.

А тут кіт і 10 тисяч гривень. Ну як так?

КІНЕЦЬ.