Аня вийшла заміж з великої любові. Сергій і Аня уже були достатньо зрілими особистостями, обом за 30, і закохатися в цьому віці було неабиякою удачею. Сергій був на 2 роки старший, він мріяв про велику родину і як мінімум про двох дітей.

Всю підготовку до весілля, і саме весілля оплатили Аня і Сергій. Ні в кого з батьків вони грошей не брали. Крім того, у кожного з них було по квартирі, за яку вони ще досі виплачували кредит. Але вони вирішили переїхати до Сергія і жити там, а квартиру Ані здавати.

Двокімнатна квартира Сергія виглядала як холостяцька, затишком там навіть не пахло. Відірвані по краях обої, старий кухонний гарнітур, диван з плямами. Ні занавісок, ні подушок.

Перші кілька тижнів після весілля у Ані було багато роботи. Вона намагалася створити в квартирі, в якій тепер збиралася жити, затишок.

Вони з чоловіком переклеїти обої, купили занавіски, навіть квіти в горщиках принесли. Аня замінила старий посуд новим, а у ванній поставила корзину для брудної білизни, якої у Сергія ніколи не було. Здавалося б, незначні зміни, але квартира і справді набула особливого затишку і тепла.

Без великих дорогих покупок теж не обійшлося. Подружжя змінило старий диван на велике ліжко з ортопедичним матрасом, встановили посудомийну машину.

Коли свекруха вперше зайшла в квартиру сина, вона її не впізнала.

– Здається, я не туди потрапила. Це точно квартира Сергія?

Інеса Володимирівна пройшлася по квартирі, погладжуючи рукою нові обої і дверні відкоси. Очі у неї прищурилися, а вираз обличчя став напружено оцінюючим.

– Затишно стало, – сказала вона, навіть не глянувши на Аню. – Але все якесь занадто біле, надто акуратно вже, як в лікарні.

Аня не розгубилася:

– А як, по-вашому, мало бути? Темно як на складі?

Сергій тихо ухмильнувся, але погляд на маму не підіймав.

– Я просто сказала, – невинно продовжила Інеса Володимирівна. – Сподіваюсь, ти не витрачаєш надто багато грошей, а то Сергій у мене раціональний чоловік, завжди вмів рахувати гроші.

– Все, що ви тут бачите, куплено на наші спільні гроші, я теж працюю, – спокійно відповіла Аня. І якщо чесно, я вважаю, що для жінки важливо почувати себе вдома як вдома.

Сергій кивнув, що означало, що він з дружиною погоджується.

– Мамо, тепер це і дім Ані також, ми приймаємо рішення разом, і мені подобається, як вона все облаштувала,

Інеса Володимирівна прищурилася, і на секунду задумалася. Потім припідняла брову і сказала з притиском.

– Ну що ж, головне, щоб надовго. А то зараз все робите разом, а через рік розбіглися. Але нехай, ваше право.

У Ані перехопило дух від такого монологу свекрухи.

– Дякую за турботу, але ми поки-що не збираємося розходитися.

– Ну так, ну так, – невдоволено протягнула Інеса Володимирівна.

Свекруха пішла зразу після того як допила свій чай. Ні до цукерок, ні до домашнього печива вона навіть не доторкнулася.

Аня не засмутилася – не захотіла, ну і нехай.

Аня зачинила за гостею двері. Сіла за стіл і почала їсти печиво. А заодно вмостилася позручніше з улюбленою книгою, адже такий шанс випадав не часто. У них з Сергієм було правило – один вечір в тижні кожен займається своїми справами.

Аня в такі вечори читала або вишивала. Сергій же занурювався в компютерні ігри, або приводив в порядок акваріум – його маленьке, але горде рибне царство.

Із спальні доносився шум компресора, значить Сергій возився з рибками. Аня перегорнула чергову сторінку. Неділя вдалася.

Понеділок видався звичайним – офіс, переписки, кава на перерві, дзвінок від Сергія з питанням – що купити по дорозі додому.

Аня не просила нічого – вдома все було. Ввечері вона з задоволенням взялася за приготування. На кухні пахло часником, травами і ніжним курячим філе. Раптом – дзвінок в домофон.

Аня повернулася і з здивуванням подивилася на чоловіка. Сергій знизав плечима, ніби і сам не знав – хто це може бути.

Він підійшов до слухавки домофону:

– Хто там?

– Це я, – почувся радісний голос свекрухи.

Сергій завмер на секунду, потім повернувся до Ані.

– Це знову мама.

Аня зітхнула, але куди вже діватися. Прийшла так прийшла, якраз зараз буде готова вечеря. Але на порозі Інеса Володимирівна з’явилася не одна, поруч з нею стояла її двоюрідна сестра, Ольга Петрівна.

Аня була настільки здивованою, що у неї з рук випала тарілка.

– Добрий вечір, – сказала вона.

– Ми йшли повз вас, – відмахнулася Інеса Володимирівна. Вирішили зайти. Ольга хоче подивитися, як ви тут облаштувалися. Я їй все розповіла, як мій син облаштувався, а вона не вірила, ось, тепер сама переконається.

Аня кивнула і запросила гостей на кухню. Та сама кухня, на якій через кілька хвилин мала відбутися романтична вечеря. Тепер же цей вечір мав перетворитися на екзамен по хазяйновитості.

І тут, помітивши, що на столі нема скатертини, а сервірування явно не святкове, Інеса Володимирівна з вдаваною ввічливістю сказала – треба ж, у вас все так простенько.

Аня на секунду завмерла, але потім просто посміхнулася і дістала з холодильника баночку з маринованими огірочками, нарізку ковбаси і міні-бутерброди.

– Уже як є, – відповіла Аня і виклала все на стіл.

Аня запросила гостей за стіл, і сама сіла також. Кивнула і Сергію, який весь цей час стояв біля дверей.

Аня була голодна після роботи, і без пояснень почала їсти. Вона насолоджувалася кожним шматочком, поки не помітила, що свекруха і її сестра дивляться на неї з недорозумінням. Піднявши голову Аня зустріла пристальні погляди і запитала:

– Щось не так?

Виявляється, треба було почекати, поки старші родички візьмуться за свої порції, і тільки тоді починати їсти.

Аня була ошелешена від таких дивних упереджень, вона не могла повірити, що в 21 столітті ще існують такі правила, і це викликало у неї легке невдоволення.

– Я і не думала, що вас може засмутити моя поведінка, – сказала вона розгублено.

Інеса Володимирівна стояла на своєму:

– В нашій сімʼї прийнято спочатку пригостити гостей, це знак поваги.

Аня відчула, як всередині неї закипає протест. Вона завжди вважала, що повага – це взаємне почуття, а не просте дотримання устарівших традицій. Але замість того, щоб продовжити суперечку, вона просто кивнула і продовжила їсти.

Ольга Петрівна зрозумівши ніяковість ситуації, спробувала перевести тему.

– Аня, а ти любиш готувати?

– Люблю.

– Це, звичайно, похвально, але коли я приходжу до вас в гості, ти готуєш якусь єрунду постійно, – з незадоволеним виразом обличчя сказала свекруха.

Вона демонстративно не доїла шматок курки, який поставила собі в тарілку.

Після того вони з сестрою встали і пішли.

– Що це за цирк з перевіркою? – запитала Аня у чоловіка, зачинивши за гостями двері.

Сергій і сам не знав, що відповісти, він не чекав на таку реакцію мами на його одруження, раніше мама до нього заходила хіба що по великих святах, а тепер ще й родичів тягне за собою.

Через тиждень історія повторилася, у неділю, коли Аня збиралася відпочити, знову задзвонив домофон.Тепер на порозі Інеса Володимирівна стояла з племінницею, Анастасією.

Враховуючи досвід, який вона отримала минулого разу, Аня вирішила, що це треба припиняти.

– А ми до вас в гості зайшли, – почала з порогу свекруха.

– А ми не приймаємо гостей, – різко відповіла Аня.

Коли Інеса Володимирівна зрозуміла, що Аня не жартує, вона розвернулася і пішла, сказавши, що її ноги більше в цьому домі не буде, бо так її ще ніхто не принижував, і що тепер у неї немає сина.

Ані було прикро, що все вийшло саме так, але вона розуміла, що з такими людьми по-іншому не можна.

Сергій підтримав її, але було видно, що він дуже засмучений тим, що сталося.

А яка ваша думка? Чи правильно вчинила Аня?

Джерело