Ми із дружиною Світланою живемо разом 12 років. Дітей у нас, на жаль, немає. Світлана дуже хотіла всиновити дитину з дитячого будинку, але я відмовився. Ми були молоді, я вірив, що в нас ще будуть діти, і не хотів брати на виховання чужу.

Але час минав, вагітність, незважаючи на добрі аналізи, не наставала. Замість дитини ми завели собаку. Вона сама прийшла прямо до нашого будинку. Дружина дбала про неї як дитину і перестала сумувати. Але коли собаці виповнилося 10 років, вона зникла. Ми шукали її скрізь, питали у сусідів, давали оголошення на сайті – все було марно. Зрештою, ми вирішили, що собака або загинув, або пішов доживати свої останні дні.

Після цього дружина стала неспокійною, у неї почав пропадати апетит і псувався настрій без жодного приводу. Світлана навіть звільнилася з роботи і, здавалося, втратила смак до життя. На пропозиції сходити в кіно чи прогулянку вона відповідала однаково: «Не хочу. Я втомилася».

Ось тільки від чого вона могла втомитися? На роботу Світлана не ходила, хобі у неї не було, заводити іншу домашню тварину вона навідріз відмовилася. Я навіть вечерю почав готувати собі сам. Здавалося, що з неї пішла жива енергія, а як її повернути, я не знав.

За фахом я – будівельник. Так сталося, що під час «застою» у моєї дружини мені дали гарне замовлення за містом. Потрібно було збудувати з нуля двоповерховий будинок. Я, якщо чесно, був дуже радий цьому замовленню. По-перше, це була гарна нагода заробити. По-друге, я втомився від байдужості дружини. Мені самому хотілося відпочити. Я їхав близько шостої ранку і повертався додому темно. Ми майже не бачилися зі Світланою.

Якось я приїхав додому, а дружина зустріла мене не як завжди, сидячи у кріслі перед телевізором. Вона чекала на мене в коридорі.

– Де ти був? – запитала у мене Світлана.

– Як де?

– І як її звуть?

– Кого її?

– Ти чудово знаєш, про кого я говорю.

Після важкого робочого дня я ніяк не міг зрозуміти, у чому моя провина і чому байдужий тон моєї дружини раптом став роздратованим. Через пів години допитів я все ж розібрався, у чому справа. Виявилося, що Світлану з її напівсонного стану вивела її двоюрідна сестра Оля. Вона зателефонувала їй у сльозах і розповіла, що розлучається з чоловіком. Після 15 років шлюбу він завів собі молоду коханку. Сестра у фарбах описала Світлані, як її чоловік спочатку почав затримуватись на роботі, а потім взагалі прийшов додому за речами, заявивши, що кохає іншу.

– Ну, то що? Ти теж завів собі когось молодшого?
– Свєт, ну про що ти говориш? Я працюю як віл на цій будові. Уже сам не радий, що взявся за це замовлення. Ми тільки фундамент залили та коробку вигнали. Ще стільки роботи залишилося! Я ж додому ледве ноги приношу.

– Значить, твоя нова пасія добре справляється зі своїми обов’язками.

– Світлано, припини цей фарс! Ти що, мене не чуєш? Я втомлююся НА РОБОТІ!

– Усі ви так говорите.

– Послухай, Світлано, я дуже радий, що ти вийшла зі свого напівсонного стану. Але я все ж сподівався, що в тебе буде інший настрій. Адже за це замовлення я взявся, щоб ми разом поїхали до моря, як ти давно хотіла. Можливо, там ми відпочинемо, розслабимося й нарешті народимо дитину.

– Тобто ось для чого я тобі потрібна? Я – просто інкубатор? А якщо я не зможу народити, ти побіжиш до якоїсь довгоногої молодички?
– Світлано, прошу тебе, почуй мене. Я люблю тільки тебе, але в будь-якої любові є межі. Я теж втомився. Давай жити як раніше. Може, ти влаштуєшся на роботу? Або займись якимось хобі, почни шити чи в’язати, наприклад?

– Мені це нецікаво.

– А що тоді тобі цікаво? Сидіти цілими днями в кріслі й дивитися в одну точку? Де та життєрадісна дівчина, в яку я закохався? Ти ж прекрасно малювала. Може, почнеш знову?

– Відчепися. Для цього потрібне натхнення, а в мене його немає.

– Гаразд. Давай залишимо цю розмову на завтра. Я, правда, дуже втомився.

– Як скажеш.

Наступного дня я не повірив своїм очам. Три пропущені від дружини, і це о десятій ранку. Я передзвонив:
– Так, Світлано, щось сталося?

– Чому ти не відповідав, коли я дзвонила?

– Я просто не чув, ми стіни штукатурили.

– Це тепер так називається?

– Світлано, знову ти. Ми ж домовилися, що поговоримо про все. Почекай, будь ласка, до вечора. У мене для тебе сюрприз.

– Ото ж бо й воно, сюрпризи зазвичай з’являються від почуття провини. Вочевидь, тобі є що мені розповісти.
– Кохана, я, правда, зайнятий. До вечора!

А ввечері я прийшов додому з квітами й тортом, де мене чекала не байдужа лялька, як раніше, а справжня фурія. Світлана знову поспілкувалася із сестрою, яка розповідала їй прописну «істину» про те, які чоловіки – козли.

Уперше за 12 років у нас із дружиною стався справжній скандал.

Я дуже втомився доводити, що люблю тільки Світлану. Я живу як на вулкані, на межі фізичних можливостей. Якщо вона й далі розмовлятиме зі мною в такому тоні, нам доведеться розлучитися. Я дуже люблю свою дружину, але те, у що вона перетворилася, мене більше відштовхує, ніж приваблює.

КІНЕЦЬ.