Ми з чоловіком Мишком живемо у невеликому селі на самій околиці. У нас маленький будиночок, який дістався Мишкові від батька. Доля мого чоловіка не легка, у 12 років не стало його матері, батько переїхав до міста, але сина з собою не забрав. Мишко залишився жити у своєї тітки, від батька у спадок залишився цей напівзруйнований будиночок.

Тітка виховувала Мишу як рідного сина, хоча мала ще трьох дітей. Незабаром тітка знайшла собі чоловіка з міста та переїхала. Мишко став сам самотужки відновлювати будинок батька, тепер це було його житло.

А я сама з бід ної родини, разом ми вірили, що зможемо самі нагромадити трохи грошей на ремонт, нам ніхто не доnомагав, ми самі міняли підлогу, утеплювали вікна, міняли дах. Незабаром я заваrітніла.

Ми з Мишком були такі раді цьому. Поки термін невеликий і попереду літо, чоловік вирішив, що зможе прилаштувати до нашого будиночка ще одну кімнату.

Ця кімнатка буде для майбутнього малюка. Ми вже з’їздили до міста, купили все необхідне. Мишко знайшов мужиків, які доnоможуть у роботі. Все йшло так добре, поки чоловікові не зателефонувала його тітка з міста, яка ростила його останні 5 років до повноліття.

Вона заявила, що роз лучається зі своїм чоловіком і повертається до села. Але вийшло так, що поки вона жила у місті, то свій будиночок у селі nродала. Гроші в місті були потрібні. Тепер будиночок не повернути та жити ніде. Вона попросилася жити у Мишка, а він і не відмовився.

Я просто не розумію, як він міг погодитися, адже у нас навіть для дитини місця поки що немає, куди нам його тітку подіти. Але Мишко каже, що вона його ростила, і він їй багато в чому зобов’язаний. При цьому тітка має рідних 3 дітей.

Донька живе в місті з чоловіком, один син у центрі нашого села, і в нього великий будинок, другий син у сусідньому селі, у того будинок ще більше. Але тітка чомусь вирішила, що з племінником у маленькій хатинці їй буде краще. Я не уявляю, як ми з нею житимемо.