Зізнаюся, я був змучений. Я більше не міг так продовжувати. Моє життя більше не було барвистим і радісним. Воно навіть не було спокійним. Я завжди був на взводі, завжди на нер вах.

Все почалося, коли у нас із дружиною з’явилися діти . Нині їм п’ять і три роки. Моє життя перетворилося на рутину з тих самих днів.

Я прокидався, їв, відводив дітей у садок, працював, повертався додому, вечеряв, доглядав дітей, спав. І так по колу. У мене не було часу на себе та свої захоплення.

Я не міг знайти навіть півгодини для себе.

Не було навіть десяти хвилин тиші на день! Діти постійно сва рилися один з одним, через що ми з дружиною лая лися без перерв.

Я почав більше працювати, щоб утримувати сім’ю. Моя дружина теж працювала, але неповний робочий день. Ми не могли відпочивати у вихідні, бо по суботах дружина йшла гуляти з подругами, а я маю дбати про дітей. Вона відмовлялася наймати няньку.

Але я теж хотів потусуватися з друзями, розвіятися, побалакати, розслабитися. У неділю я намагався подрімати півдня і морально підготуватися до наступного робочого тижня.

Не можу більше терпіти, я прийняв запрошення друга поїхати у відпустку до Болгарії. Я маю проблеми зі здоров’ям, які не дозволяють мені захищати нашу країну, тому я можу без проблем вирушити за кордон. Я зібрав речі в наступну суботу, коли моя дружина знову залишила дітей зі мною і пішла гуляти з подругами.

Я відвіз дітей до своєї матері, все пояснив, повідомив на роботі, що беру відпустку, і нарешті поїхав.

Я відправив дружині повідомлення в месенджері, повідомивши, що поїхав на тиждень до Болгарії, щоб відпочити та зібратися з думками. «Діти з мамою, вдома є їжа, яку я купив заздалегідь.

Побажай мені гарної поїздки та прекрасного відпочинку, люба». Сподіваюся, після повернення все буде інакше. Дуже на це сподіваюся…

КІНЕЦЬ.