Все це дуже дивно, тому й хочу поділитися своєю історією і почути думку збоку. В чому подвох? Ми з Тарасом – молода родина, два роки тому побралися, нам трохи більше 30 років, діток поки що немає.

Ми живемо у сільській місцевості, але планували переїзд до міста. Мої батьки купили нам квартиру, зробили у ній ремонт. Тобто автоматично відпадає питання орендованого житла.

Раптом я від родичів чоловіка дізнаюся, що їхати він нікуди не збирається, каже, що відвезе мене, залишить там і повернеться назад у село.

Мені ж чоловік каже, що любить, що переїжджатимемо, що він твердо все вирішив. Не знаю, як мені поговорити з ним про те, що я почула від рідні. Мовчати більше не можу. Що робити?

І одночасно виникло грошове питання. Працювали ми обоє. Нині я звільнилася. Переїзд планували на червень. Хотіла упорядкувати квартиру після ремонту і підшукати роботу на перший час.

Працює зараз лише чоловік. Він будівельник. І останнім часом грошей іноді немає навіть на їжу, не кажучи вже про відкласти на перший час життя у місті.

Іншої жінки в нього начебто немає, заначок теж не знаходила. Ходить на роботу кожен день і іноді приносить додому копійки – 5-6 тисяч гривень. Має бригаду з трьох людей, він керує.

Я сама розумію, що за безплатно працювати б ніхто не став, та й саме будівництво, хай навіть у селі, досить прибуткова робота.

Проте продуктами, вугіллям, дровами і грошима нам допомагає моя бабуся. У мене складається відчуття, що я зайва у нашій з Тарасом сім’ї.

Доказів у мене немає, але я відчуваю, що щось не так, в чомусь подвох. Не хочу, щоб мене водили за носа. Як поговорити з чоловіком, щоб він не замкнувся у собі і нічого від мене не приховував?

Джерело