Я сама не очікувала від себе те, що нещодавно зробила. Чи могла я ще кілька років тому чекати від себе такого сміливого кроку? Однозначно ні. Давайте все розповім по порядку.

Мене звуть Тетяна, мені 52 роки. Все життя я жила заради інших. Виросла я на селі. Мої батьки мали велике господарство, де я працювала з років десяти.

Я намагалася бути доброю дочкою, яка приносить якусь користь сім’ї.Коли я вийшла заміж, обов’язків у мене тільки побільшало.

Мені треба було тепер не тільки за господарством стежити, а й доглядати стару свекруху, дітей і чоловіка. При цьому я ніколи не чула на свою адресу подяки.Моя праця чомусь сприймалася як щось само собою зрозуміле.

Я не шкодувала себе, робила все, щоб оточуючим добре жилося.І ось мені 50, свекрухи немає в живих, діти відлетіли з теплого гнізда, а я все ще кручусь як білка в колесі, бо мій чоловік весь день лежить на дивані і наказує «це віднеси, то принеси».

Я робила все на автоматі, а потім якось озирнулася на своє життя і зрозуміла, що настав час це все припинити, я намучилася достатньо. Я зібрала речі і поїхала жити сама, вирішила подати на розлучення.

КІНЕЦЬ.