Зі своєю молодшою сестрою я завжди був у прекрасних стосунках. Старався їй в усьому допомагати, давати поради, підтримувати. Бувало, що ми навіть на відпочинок разом сім’ями їздили. Та і в гості завжди один одного запрошували. Так, траплялось так, що сестра не мала можливості купити якийсь дорогий подарунок, але я завжди казав, що головне, аби вона сама прийшла, а матеріальне – це другий план.

Дружина моя також легко знайшла спільну мову із Лілією. Вони стали близькими подругами. У нас із Діаною двоє діток і обоє вони трішки старші від дітей моєї сестри. Відповідно, всі речі, з яких наші виростали, ми передавали Лілі.

Ми з дружиною завжди жили в достатку, тому вона купувала синові та доньці лише якісні, дорогі, інколи брендові речі. Носили ми їх акуратно, а діти ростуть швидко, тому передавали їх родичам у майже новому стані.

Нещодавно в нашій сім’ї пролетіла неймовірно радісна звістка: Діана вагітна. Я був таким щасливим, вам словами просто не передати. Але от сестра не поділяла мою радість. Вона почала переконувати позбутись дитини, адже у дітей буде різниця у віці 5 і 7 років, а це багато.

Я так не вважав і взагалі не міг зрозуміти, яке їй діло до цього. А потім все зрозумів, коли вона почала плакатися, що тепер всі речі ми будемо не їй віддавати, а тримати на виріст для новонародженого.

Нас із Діаною вона назвала егоїстами та сказала, що я не хочу їй допомагати, маючи можливість. Мене це не те щоб образило, просто стало гірко від усвідомлення того, що весь цей час у мене не було сестри, а лише її образ, який піддобрювався заради своєї вигоди.

Минув тиждень, я намагався вдавати, що нічого не трапилось. Та моє терпіння остаточно луснуло, коли за три дні до мене зателефонувала Ліля та сказала, що її дочці у садочок потрібна пишна сукня на свято. Я сказав, що зараз зайвих коштів не маю, тому допомогти не можу.

Якщо вона хоче, то нехай приїжджає і моя дружина покаже, що можна забрати і що підійде. Та сестра знов почала кричати, нервуватися. Нібито надіялась на мене, а тепер її дочка має іти на свято в обносках.

От тут я остаточно переконався, що наші дружні стосунки – це ілюзія. Насправді все життя Лілія лише користувалась мною. А тепер ще й згадав, що протягом всіх цих років вона навіть особливо не цікавилась моїм життям.

Якби вона була матір-одиночка, то я ще би подумав над цією ситуацією. Але у неї є чоловік, який нехай і мало, але заробляє. А якщо їм не вистачає, то проблема зовсім не в мені. Значить потрібно шукати більш високооплачувану роботу, коли потреби перевищують можливості.

Зараз я зрозумів, що пора ставити крапку. Ліпше взагалі без сестри, ніж з такою меркантильною. Тому наше спілкування нині заморожене. Побачимо, що буде далі.

КІНЕЦЬ.