– Я все сказала! – Раїса демонстративно дивилась у телевізор, ігноруючи сльози доньки. – Ти в мене дівчинка велика, своя голова на плечах має бути.

– Мамо! – губи дівчини тремтіли від образи. Чому найрідніша людина не хоче її зрозуміти та допомогти? –Хіба я…

 

– Все! Розмова закінчена! – зараз у голосі жінки було виразно чутно роздратування. – Хочеш стати матір’ю-одиачкою? Будь ласка, відмовляти не буду. Але й допомагатиме теж! Подивлюся, як ти будеш крутитися!

Наталка витерла сльози рукавом, і цим заслужила ще один косий погляд від матері. Втім, жінка промовчала, висловлюючи всім своїм виглядом небажання подальшого спілкування. В іншому випадку вона не посоромилася б влаштувати півгодинну лекцію за нормами поведінки.

– Добре, я думатиму своєю головою…

У квартирі батьків дівчина не провела більше жодної хвилини. Вона навіть не вмилася, так і пішла, з зіпсованим макіяжем, та опухлими очима, на автобусну зупинку.

Холодне повітря трохи остудило її почуття, і повернуло ясність думки. Візит до батьків пройшов очікувано, хоча від цього менш прикро не ставало. І чого вона розплакалася? Від холодності матері? Від мовчання батька? Схоже, у неї справді розігралися гормони.

– Чи не надто ти з нею круто? – поцікавився у дружини Тимофій, через вікно спостерігаючи за дочкою, що повільно брела двором.

– У принципі, така ситуація зараз стала абсолютно повсякденною. Тисячі дівчат кидають після, так би мовити, радісної звістки.

– Ти маєш рацію, – не охоче сказала Раїса, уважно вивчаючи свій манікюр.

Ну, не любила вона визнавати свої помилки!

– Просто я досі на неї скривджена! Я так сподівалася, що вона продовжить нашу династію, і піде в медичний! А вона… Графічний дизайнер! Що це за професія?

– А нічого, що Наташа непритомніє від виду вавки? – Чоловік усміхнувся, згадуючи подію піврічної давності.

Тоді його донька здорово порадувала родичів, втративши свідомість від порізу консервною банкою.

– Не знаю, у кого вона у нас така, але в медицині їй робити нічого, ще прізвище зганьбить. А дизайн… Кажуть, зараз це дуже перспективно.

– Гаразд, інститут вона сама обрала, але чому Наталка з’їхала? – обуренню жінки не було меж.

Її донька посміла вийти з-під батьківського контролю, і це лише в дев’ятнадцять років! Кого їй тепер повчати? Чоловіка? Так це марно …

– Чим її не влаштовувало проживання в нашій квартирі? В окремій кімнаті! Та я туди навіть не зазирала! Ну майже.

Насправді кімната Наташі піддавалася ретельному обшуку щотижня. І Раїса обов’язково знаходила до чого причепитися. Ну яка людина це витримає?

Особливо дівчина, яка вперше пізнала прекрасне почуття кохання. Наталка вела щоденник, на сторінки якого виливала всі почуття та емоції, а мати його завжди знаходила та читала! А ще жінка не соромилася залишати жахливі коментарі на полях! Совісті у неї немає.

– Може, треба було менше наїжджати на її хлопця? Хто знає, може, цей Тимур її через тебе й покинув.

– Він їй зовсім не пасував! – верещала Раїса, цілком впевнена у тому, що має рацію. – Що він міг дати нашій дочці? Нічого!

– У цього хлопця на умі були одні тільки гулянки, тож я навіть рада їхньому розлученню. А дитина… Вона зараз зайва у житті Наташі. Їй треба вчитися!

– Вона і так підробляє на орендоване житло, як вона збирається її підіймати? Кидати інститут? І що потім? Яка кар’єра на неї чекає? Прибиральниці? Продавчині у супермаркеті?

– Ми могли б допомогти Наталці, – лагідно заперечив Тимофій.

– Найняли б няню, а донька спокійно продовжила б навчання…

– Тільки не з тим хлопцем! – тон жінки був категоричним.

– А ще вона мала визнати мою правоту! Лише після цього ми могли б далі вести діалог.

– Нічого, вона не недолуга. Одна неприємна процедура – ​​і життя знову заграє яскравими барвами. Потім ще дякую скаже.

Раїса кілька хвилин помовчала, явно щось обмірковуючи. На її губах то розцвітала мрійлива усмішка, то з’являлася невдоволена гримаса.

Нарешті, думка, що її захопила, оформилася в єдине ціле, і вона поспішила поділитися міркуваннями з чоловіком.

– Знаєш, а сама ідея онуків мені подобається. Я б стала чудовою бабусею! Потрібно поговорити з Владом, зрештою, він ось уже три роки одружений, час і рід продовжувати.

…Наталка жбурнула ключі від квартири на тумбочку, і без сил опустилася на невеликий пуф, розташований зовсім недалеко від дверей.

Ворушитися не хотілося зовсім. Дівчину долали тривожні думки, вона відчайдушно намагалася вигадати, як їй викрутитися з цієї ситуації з найменшими втратами.

– О, Наталко, ти чого тут сидиш?

З ванної кімнати з повною сумкою інструментів визирнув Артур, старший брат Аліси, з якою дівчина і винаймала кімнату останній рік. Завжди усміхнений, милий, дбайливий і, найголовніше – надійний, як найміцніша у світі стіна.

– От би всі чоловіки були такими, як ти, – подумала Наталка, але по здивуванню хлопця зрозуміла, що сказала це вголос. – Ой! Не зважай.

– Тимур так і не схаменувся? – запитав хлопець і простягнув Наталці руку. – Ходімо, ми тебе чаєм напоїмо. Аліса якийсь особливий прикупила, тобі точно сподобається.

– Батьків відвідала? – визначила наметаним поглядом подруга.

– Все, як і очікувалося, так?

– Навіть гірше, – Наташа вдячно прийняла кухоль зі смачним чаєм. Тільки зараз вона зрозуміла, що досить сильно змерзла. – Я сподівалася, що після годинної лекції мама все ж таки погодиться мені допомогти.

– Відмовила?

– Категорично. Сказала самій розбиратися зі своїми проблемами, – Наталя обхопила голову руками, та заплющила очі. – Я не хочу позбавлятися цієї дитини, розумієш?

– Але й сама я його витягнути не зможу. Фактично – вибору у мене немає! Хоча одне я знаю точно – до батьків більше ні ногою! Я вперше в житті звернулася до них за допомогою, а вони…

– Я можу запропонувати ще один варіант.

Наташа злякано здригнулася. Дівчина вже встигла забути, що у квартирі, окрім них з подругою, перебуває ще одна людина, і що він все чує.

– Ти хочеш? – Нерішуче запитала Аліса. Дочекавшись твердого кивка, вона впевнено продовжила: – А знаєш, чому б і ні!

Аліса зберігала у своєму серці величезний секрет – її брат був безнадійно закоханий у її подругу. Щоправда, він ніколи цього не показував, бо бачив, яка Наташа щаслива зі своїм Тимуром.

– Розумієш, – хлопець явно підбирав слова, – мені тут запропонували дуже перспективну роботу, і я схильний погодитись.

– Ось тільки є одна проблема – господар фірми, людина дуже своєрідна, і приймає у свій штат виключно одружених людей.

– Аргументує він це тим, що сімейні люди куди відповідальніші та працездатніші за неодружених. Маячня, звичайно, але все ж таки. Так от, я, як ти знаєш, не одружений.

– Ти робиш мені пропозицію, чи що? – Перебила Артура дівчина. Щиро кажучи, вона не знала, як ставитися до того, що відбувається.

– Так, – сліпуче посміхнувся хлопець. – Ми одружуємося, я отримую роботу, ти – надійну опору. Зможеш спокійно навчатися, не переживаючи, як прогодувати дитину.

– Невже в тебе немає дівчини? Ти такий завидний наречений! – Наталка все ще не могла повірити, що це не жарт.

– Та, яку я кохаю, на жаль, не відповідає мені взаємністю, – його усмішка погасла. – Я можу гарантувати, що доти, доки ти не знайдеш хорошу роботу, про розлучення ніхто навіть заїкатися не буде. І якщо ти когось зустрінеш – я заважати не буду.

Для Артура це був ШАНС. Шанс на те, що Наталя колись його покохає… А він для цього зробить усе, що тільки можливо…

– Раїс, слухай, – жінку на вулиці зупинила знайома, яка одразу почала ставити незручні запитання. -Я розумію, що з Наталкою у тебе стосунки не дуже, але … Не прийти на весілля дочки! Це жахливо негарно з вашого боку!

– Що? Яке весілля? – Незрозуміло закліпала очима жінка. Лише місяць тому донька ревла білугою, що її покинули, а тепер весілля? – З ким?

– О, як усе запущено, – з глузуванням простягла сусідка.

– Ти навіть цього не знаєш? І яка ти мати після цього? З Артуром – це брат її подруги.

– Вони ж не … Та як так!

– Я цього не знаю. Подзвони доньці, привітай.

Раїса була шокована. Як вона посміла вийти заміж без батьківського благословення? Мало дурниць у своєму житті наробила? Ну нічого, мати швидко наведе лад! Ось зараз подзвонить і висловить все, що думає!

Однак дочка була поза зоною доступу. І в орендованій квартирі її теж не виявилося. А Аліса, з відвертим глузуванням заявила, що не знає місця розташування подруги.

– У весільну подорож поїхала Наталка. А потім вона взагалі переїде в інше місто. І взагалі, матері соромно про це не знати!

…Минуло п’ять років.

Артур з трепетом притискав до грудей рожевий кульок. Сьогодні найщасливіший день у його житті! Його кохана дружина подарувала йому дочку!

Наташа ж ласкаво потріпала по голові сина, що крутився навколо тата з сестричкою. Все ж таки добре, що тоді, п’ять років тому, вона погодилася на цю несподівану пропозицію.

Зараз у неї є люблячий чоловік, що здуває з неї порошинки, і двоє чарівних діток. Життя, безперечно вдалося!

А батьки… Бог їм суддя! На віку, як на довгій ниві. І закон бумеранга ще ніхто не скасовував…

КІНЕЦЬ.