Так склалося, що у моїй сім’ї проблеми почалися з рік тому, коли ми віддали доньку заміж. Відіграли весілля, дочка виїхала жити до чоловіка, а моя дружина зібрала речі і з’їхала жити до заможного чоловіка, який має свій бізнес у нашому місті.

Для мене це був повний шок. Цілий місяць я ходив, як в тумані. До сьогоднішнього дня я не розумію лише одного – що їй не вистачало? Що їй ще було потрібно в цьому житті?

Коли ми з Оленою одружилися, обоє були дуже бідні, якщо не сказати, що жебраки. Нам просто ніде було жити, тому ми пішли на орендовану квартиру.

Вона була зі старими обдертими шпалерами, ржавими трубами і кранами, меблів геть ніяких не було. На кухні була лише плита, старий стіл і єдиний стілець, я їв стоячи, про холодильник, на той час, ми навіть не мріяли. Я почав крутитися як міг. Створив будівельну бригаду, почалися цілодобові роботи. Бралися ми за все, що нам пропонували.

Пішли перші гроші, з яких ми взувалися і одягалися. Через пів року купив хоч і старенький, але свій автомобіль. Стало нам тоді трохи легше жити, почали по вихідним виїжджати на природу, на шашлики.

Олена влаштувалася продавцем у магазин, і вона трохи стала заробляти. Через рік я купив невеличку земельну ділянку і заклав в зиму фундамент 10 на 10. З весни почалося будівництво, яке тривало цілий рік.

Нарешті коробка нашого будинку була побудована. На дах гроші у нас теж були вже складені. Залишилася лише внутрішнє оздоблення. На це пішов ще один рік. Настав довгоочікуваний день, коли ми справили новосілля, і дружина чекала дитину.

У будь-якому випадку мені доводилося багато працювати, щоб забезпечувати сім’ю. Дочка росла і нас радувала з дружиною.

Нарешті я купив собі нову машину, а через деякий час купив і дружині машину. Олена на той час вже стала керівником тієї фірми, куди влаштувалася працювати кілька років тому продавцем.

Ми жили щасливо до тих пір, поки дружина не зібрала речі і не пішла з дому. Я намагався її повернути, вона мене не слухала зовсім.

Йшли дні, і я вже змирився з тим, що я залишився сам, і почав жити далі.

Через пів року дружина повернулася додому, просила вибачення. Виявилося, що у неї проблеми зі здоров’ям. Я її пробачив, посадив в машину, і ми поїхали в столицю, в хорошу клініку.

На діагностику і її одужання я витратив цілу купу грошей. Їй стало краще, і ми повернулися додому. Через кілька днів дружина знову зібрала речі і пішла до свого співмешканця.

Ось хто мені зможе пояснити таку жіночу підлість: коли їй було погано, вона повернулася до свого чоловіка, який вліз у величезні борги, щоб її вилікувати.

Я жив всі ці роки лише своєю сім’єю, ніколи не зраджував своїй дружині і навіть не думав про це. І після стількох років сімейного життя, я виявився в такій ситуації. Ось що їй не вистачало?

Минуло три місяці. Моя дружина з коханцем вирішили відібрати у мене будинок, який я побудував своїми руками і за свої гроші. Мою недавно куплену нову машину вона забрала, тепер вирішили вижити ще з дому. Подала документи на розлучення. Минуло ще три місяці.

А нещодавно я знову дізнався, що коханець вигнав Олену з дому. Тепер вона не дає мені проходу, намагаючись повернутися знову додому. Але я тепер не хочу з нею жити, мені не хочеться бути з нею поряд, у мене немає до неї жодних почуттів, крім відрази. Нічого між нами, як раніше тепер не буде. Я просто не зможу з нею жити, дивитися на неї, знаходитися з нею в одній кімнаті.

КІНЕЦЬ.