— Ні — квартиру продавати не можна! — сказав племінник.

— Ви що?

— А комуналка? З чого я буду її оплачувати? Якщо вже ви хочете отримати чотирикімнатку у спадок, платіть за комунальні послуги — це буде справедливо!

Сестра з племінником помовчали, а потім він сказав:

— Добре, я згоден платити. Але тоді я повинен буду до тебе переїхати!

Що тобі в чотирьох кімнатах одній робити?

«Ну, звичайно — переїхати! — подумала тітка.

— Ще чого!»…

… «Ех, …!» — раптово подумала інтелігентна Ольга Василівна, вийшовши з нотаріальної контори.

Тому що пристойних слів для вираження її стану не було.

Іван, на жаль, не дожив до дня їхнього золотого весілля всього один день: чоловік пішов у засвіти, як сьогодні кажуть, абсолютно несподівано.

Напередодні вони зібралися на дачу: а він вранці просто не прокинувся.

Жінка поринула в скорботу з головою: п’ятдесят років щастя – це вам не просто так! Як вона тепер без нього?

З організацією похорону – гроші у вдови були – допомогли сестра з племінниками. Ольга тоді перебувала в повній прострації.

Пізніше сестра переїхала до вдови: ну як не підтримати і не втішити рідну людину?

Чоловік Ольги Василівни був професором, доктором математичних наук. І після положених шести місяців вона поїхала вступати в спадщину, яка обіцяла бути непоганою.

Тому що, крім неї, інших спадкоємців у Івана Тимофійовича не було.

Так, до речі, нотаріус несподівано зателефонував сам.

— Звідки він здогадався? — здивувалася вдова. — Може, Ваня залишив заповіт? Але навіщо, якщо я — єдина спадкоємиця?

Але виявилося, що не так все гладко. І ніяка вона не єдина: у професора виявилися якісь «ліві» діти!

«А як же погане чоловіче здоров’я?» — про себе здивувалася Ольга Василівна, бо у них дітей не було.

Але це їм абсолютно не заважало: вони жили одне для одного! Вона жила…

А Іван, виходить, наробив дітей на стороні.

Коротше – сюрприз: два дорослих синочка і лапонька-дочка!

– Звідки? – поцікавилася невтішна вдова, яка від новини стала ще невтішнішою.

— Звідти, матуся! — дружно відповіли дітки, які виявилися від різних мам.

Ольга завмерла: як це? Невже її Ваня – такий… люблячий? Хоча на язику у неї крутилося зовсім інше слово.

— Невже! — підтвердили діти і, про всяк випадок, помахали їй перед носом експертизою ДНК, яка сьогодні відкриває всі двері.

Вони підготувалися.

Але як? Значить, чоловік з ними спілкувався? Виходить, так.

— Чекали, поки татко відкине копита? — несподівано вирвалося у вихованої вдови, яка й сама здивувалася такому лексикону. — Як шакали?

— Чому шакали? — образився п’ятдесятирічний син. — Не треба бруду! Це — відшкодування завданої нам моральної шкоди за всі ці роки! Хіба не чули про таке?

Вона чула. Але тепер ця сама моральна шкода загрожувала їй: якщо в одному місці додасться, то в іншому …

І шкода значна: чотирикімнатна квартира в престижному районі, дача, старенька іномарка і рахунок у банку. Як все це ділити?

— Все дуже просто! — вимовив нотаріус.

— Ви все продаєте і отриману суму ділите відповідно до прав спадкування.

«Ну, звичайно — просто! — злісно подумала вдова.

— Чужу біду рукою розведу! Тобі чого довго думати: чужі гроші ділити легко!»

Що це виходить? Вона буде змушена переїхати зі своєї квартири в однокімнатну в якомусь Кукуєво-Борисово, чи що?

— Квартиру я продавати не буду!

— Добре! — погодився нотаріус, звиклий до невдоволення.

— Тоді залишайте квартиру собі, а решту нехай забирають діти.

— Ми згодні! — кивнули діти, щось клацаючи в смартфонах.

— А ви — що, дружите? — поцікавилася Ольга Василівна.

— Так випадково вийшло, місто ж невелике. Спочатку просто дружили, бо виявилося, що у нас діти в один гурток ходять! — балакучо пояснила дуже схожа на Ваню тітка.

— А потім, коли з’ясувалися подробиці, стали дружити «проти» татка — вашого чоловіка! Так виявилося навіть цікавіше!

— Та чого тут думати! — незадоволено сказав один із синів. — Куди вам одній чотири кімнати?

Прибирати втомитесь! Та й Боженька ділитися велів!

— Що я вам амеба, щоб ділитися! — запально закричала ображена обставинами вдова.

— Амеба ділиться своїм тілом! — глибокодумно вимовив витриманий нотаріус. — А Вам, жіночкс, доведеться поділитися спадщиною, навіть якщо Ви цього не хочете!

Тому даю вам час «подумати»: якщо щось вирішите — зателефонуйте. Тільки не раджу затягувати!

І на цій веселій ноті розмова була закінчена.

Ольга Василівна вийшла з контори і сіла на першу-ліпшу лавку: її не тримали ноги.

Ох, і Іван! Ох, та професор кислих справ! Оце, дійсно, пригнітив!

Ні, Ольга зовсім не була меркантильною — ні в якому разі!

Просто вона давно допомагала своїй небагатій молодшій сестрі і двом дорослим безглуздим племінникам.

А якщо їй дістанеться одна квартира — вклади ж заберуть діти! — то яка тепер з її пенсії допомога?

Їй самій тепер допомога буде потрібна: комуналка за «четвірку» — ого-го яка.

Але ж не продавати квартиру, яка з кожним роком буде тільки дорожчати.

І тут Ольга задумалася: а їй що з цього? Це вже племінники повинні думати: квартира ж потім дістанеться їм.

Коротше, нехай платять за комунальні послуги!

І засмучена вдова поїхала до сестри, яка з нетерпінням чекала повернення багатої спадкоємиці, вже подумки розподіливши гроші.

Вдома був і непрацюючий сорокарічний племінник, який весь час шукав себе.

Звісно, новина була зустрінута ріднею негативно:

— Які ще діти?

І не тільки негативно — їй не повірили: звідки? Там же був хрест на продовженні роду…

— І я хотіла б знати! — сумно промовила Ольга Василівна.

— А ти не брешеш часом, тітко? — грубо, в лоб, запитав племінник, який досі не знайшов себе. — Так, щоб не ділитися!

Вона образилася: її підозрюють у брехні?

Її, кришталево чесну людину, яка все життя тягла на собі цю веселу компанію: нікчемну сестричку і двох її дорослих красенів?

— Так це правда, Оля? — занепалим голосом запитала сестра, відчувши, що Ольга не бреше.

— На жаль, так! Треба дати відповідь! Пропонують квартиру залишити мені, а дачу, машину і гроші — їм. Ніби так за частками виходить справедливо.

— А якщо ти не погодишся? — поцікавилася сестра. — Тоді що?

— Тоді все продати і поділити, як належить!

— Ні — квартиру продавати не можна! — сказав племінник. — Ви що?

— А комуналка? З чого я буду її оплачувати? Якщо ви хочете отримати чотирьохкімнатку у спадок, платіть за комунальні послуги — це буде справедливо!

Сестра з племінником помовчали, а потім він сказав:

— Добре, я згоден платити. Але тоді я повинен буду до тебе переїхати!

Що тобі в чотирьох кімнатах одній робити?

«Ну, звичайно — переїхати! — подумала тітка. — Ще чого!»

І, дійсно: пустити до себе непрацюючого сорокарічного чоловіка було верхом божевілля — далі розмов справа у нього не йшла.

А потім як його виженеш і знімеш зі своєї шиї!

«Ні! – подумала Ольга Василівна. – Живіть, як жили! Напевно, все ж доведеться продавати!»

Залишивши питання завислим в повітрі, вдова поїхала додому.

По дорозі зателефонувала нотаріусу, повідомила, що згодна все продати і поділити.

І нотаріус повністю погодився з нею і похвалив жінку за таке мудре і своєчасне рішення.

А далі все стало відбуватися дуже швидко. І незабаром, на отримані гроші, вона придбала собі непогану двокімнатну квартиру, а решту поклала в банк: вийшло дуже навіть непогана сума.

І цілком вистачало, щоб решту життя існувати безбідно.

Після чого Ольга Василівна заспокоїлася, адже нарешті все владналося.

Родина, дізнавшись про продаж «чотирикімнатки», розлютилася і незабаром поступив дзвінок:

— Чому ти це зробила? Ти що — ненормальна? Як ти могла позбавити нас нашої спадщини?

— А нічого, що мене теж її позбавили? — здивувалася Ольга, яка не очікувала такої реакції.

Ні, похвали за скоєне вона, звичайно, не чекала! Але щоб все відбувалося так потворно, матінко мила…

Ображена незаслуженими звинуваченнями на свою адресу Ольга Василівна відключилася і вирішила більше родичам не дзвонити.

Адже виходило, що її останнім часом зрадили двічі: спочатку цей негідник Ванька – багатодітний батько – зі своїми фіктивними аналізамт. А потім найрідніша людина – сестра.

«Ну, що – буду жити, як самотня пенсіонерка: для себе!» – подумала вдова, яка вже не відчувала себе такою невтішною.

І таким тригером, що змінив ситуацію, в даному випадку виявилася звістка про наявність у «безплідного» професора дітей.

Незабаром повеселішавши, Ольга Василівна записалася на курси танго для пенсіонерів.

А що – танець пристрасті! І хоч пристрасті в її житті останнім часом було вже чимало, зайва крапля адреналіну не зашкодить.

Так вирішила жінка і поїхала купувати собі зручні туфлі.

І правильно: а то сиділа б без грошей і позитивних емоцій в своїй чотирикімнатці!

І, добре б, одна. Але, не виключено, що з дорослим непрацюючим родичем…