Володимир знав, що подобається Тетяні. Тому ще більше було незрозуміло, чому вона так старанно уникає серйозних стосунків?

Коли він тільки починав залицятись до неї, молода жінка прихильно приймала знаки уваги з його боку.

Чи то квіти, чи лялька для трирічної Даринки, дочки від першого шлюбу Тетяни.

Через півроку зустрічей Володя вирішив:

-Все, досить! Настав час діяти!

Він набрав номер Тетяни і запросив її ввечері в дорогий ресторан.

Володя гарно вдягнувся, купив по дорозі шикарний букет квітів і попрямував до місця зустрічі.

-Тетянко, будь моєю дру… – почав він в ресторані, як раптом жінка його зупинила.

-Так! Стоп! – сказала вона. – Я у шлюбі була. Дитина є. Тож давай закриємо цю тему. А за квіти дуже дякую…

Володимир вухам своїм не повірив. Його таке пояснення не задовольнило. Захотілося докопатись до істини.

Наскільки всім відомо, немає такої жінки, яка б не хотіла вийти заміж. Якщо тільки не пережила раніше щось погане, пов’язане із сімейним життям.

Володя нічого про таке від Тетяни ніколи не чув.

Запитати прямо побоявся. Вважала б за потрібне – сама розповіла. Вирішив діяти в обхід.

І скоро таємниця Тетяни була розкрита.

Почав заходити до Тані майже щодня. Квіти тепер чергувалися з дорогими подарунками: золотим браслетом, прикрашеним блискучими діамантиками, цілим ляльковим містечком для іграшкової принцеси Даринки.

-Дякую звісно. Але навіщо ти так витрачався? Напевно, пів зарплати пішло, щоб нас порадувати.

Таня милувалася браслетом, розуміючи в глибині душі – подарунок дорогий, краще повернути і не давати порожніх надій Володі.

Знала, що остаточно заплуталася і не може знайти правильного виходу із ситуації.

Володя їй не просто подобався. Давно відчувала до нього глибші почуття. І Даринка міцно прив’язалася до доброго і веселого маминого залицяльника.

Пропозиція руки та серця викликала у ній зворотну реакцію і повернула з небес на землю. Ні, було дуже приємно вислухати від Володі освідчення в коханні. Але щодо заміжжя…

На це вона не могла піти. І справа зовсім не у Володі, а в ній самій.

-Вибач, я не можу його прийняти, – Таня спробувала повернути браслет назад.

Володя розізлився.

-І що з ним тепер робити? Може, самому носити? Таня, що відбувається? У нас все було гаразд. Що трапилося? Я тобі зовсім не подобаюсь? Мені не приходити?

-Ні, просто ти не так усе зрозумів. Зрозумій, я злякалася. Покликав мене заміж, а я не можу!

-Але чому? Що могло тебе так налякати? Твій перший чоловік?

-Олексій? Ні, він спокійна людина і не здатна когось образити. Розійшлися, бо виявилося, що ми з ним дуже різні. Справа зовсім не в моєму невдалому заміжжі.

Тетяна ретельно підбирала слова. Їй хотілося, щоб Володимир зрозумів її і не тримав на неї образи.

-Мені довелося рости з вітчимом. Той виявився не найкращою людиною в світі. Морально міг так дістати… Господи, буквально щодня я плакала. Потім багато років жила з відчуттям, що зі мною щось не так. Тому мене і сварять без кінця.

-А мати? Хіба мати за тебе не заступалася?

-Мама слабка та безвільна. Вітчим був головним з нею. Знаєш, ми досі спілкуємося дуже рідко. Лише вітаємо один одного з новим роком, чи днем ​​народження.

Володя обійняв її і міцно притис до грудей. Він нікому більше не дасть її образити.

-Тож ти вирішила більше не виходити заміж?

Вона кивнула на знак згоди.

-Думала, проживу все життя одна. Донька в мене є. А тут з’являєшся ти… Зрозумій, я клятву собі дала – ніколи не допущу, щоб моя дочка з вітчимом росла. Не хочу, щоб Даринка пройшла через те, що мені довелося випробувати.

-А я й не вітчим.

Таня спробувала вибратися з його обіймів, але він ще міцніше її притиснув.

-Я хочу бути для Даринки справжнім батьком. А тепер давай спочатку. Ти згодна стати моєю дружиною і прожити зі мною до кінця свого життя в смутку та радості?

Вибратися не вдалося, і вона покірно схилила голову до Володимира на плече.

-Я згодна…

КІНЕЦЬ.