Дощ, який лив останній тиждень цієї осені, нарешті припинився. Сонце зранку сором’язливо виглядало з–за хмар, а на обід набралося сміливості і залило все навколо своїми лагідними та теплими променями.

Марія дивилася у вікно і раділа:

– Ну нарешті хоч якийсь просвіт. Сльота і вологість на вулиці набридла, після роботи не хочеться нікуди заходити, скоріше додому в тепло.

Сьогодні субота, тож Ганнуся заїде за мною за годину і поїдемо до неї на дачу, проводжати осінь. Чоловік там її з учорашнього дня господарює, обіцяє шашлики, а ще подруга сказала, що на мене якийсь сюрприз там чекає. Цікаво, що ж це за сюрприз?

Заграла музика на телефоні – дзвонила Ганнуся:

– Марійко, ну ти готова, я скоро заїду по тебе. Мій Мишко передзвонив, щоб ми трохи раніше з тобою приїхали. Бо їм там нудно.

– Кому це їм? – не зрозуміла Марія. – Там ще хтось буде? Я думала, ми як завжди втрьох.

– Ой, не переживай Марійко, хто, і хто? – сказала подруга. – Давай збирайся хвилин через двадцять під’їду.

Сумка в Марії була готова. Звечора ще зібрала, бо вона знає свою подругу, якщо зібралися виїхати о третій годині дня, то обов’язково вона подзвонить і скаже, що все змінилося, і їдемо раніше.

У свої сорок сім років вона виглядала добре, відвідувала басейн двічі на тиждень, ходила до косметолога, стежила за собою.

Струнка, є пару зайвих кілограмів, але вони її не псують, і вона про це знає. Симпатична, чоловіки звертають увагу, але доля ніяк не складається на її користь.

Заміжня вона була тричі і вирішила більше не звʼязуватися себе цим.

Не щастить, то й не щастить.

Народила вона сина від першого шлюбу, зараз він сам нещодавно одружився і поїхав із дружиною за кордон.

Займаються бізнесом.

А Марії, що залишається? Жити для себе, працювати та насолоджуватися життям.

Це зараз вона задоволена своїм спокійним життям, а раніше…

…З першим чоловіком Андрієм вона прожили сім років, а потім усе пішло й поїхало. А масла підливала свекруха. А все – бо Андрій був маминим синочком.

Це потім уже зрозуміла Марія, але спочатку любов і рожеві окуляри – нічого не помічала. Жили молоді у квартирі свекрухи, тобто його матері. Бабусі Андрія рано не стало, квартира залишилася йому, хоч мати на сина й не оформляла квартиру.

– Не дай Боже синку, трапиться тобі якась пройдисвітка, обчистить тебе, – казала мати Андрію, а той слухав і погоджувався.

Потім не стало свекра, він був поступливим чоловіком, теж погоджувався у всьому з дружиною, але робив по-своєму. Це дружині не подобалося, вона йому виказувала і виказувала, а він мовчав.

А потім раптом серце… Незабаром після поминок свекруха прийшла до Марії з Андрієм і видала:

– Я житиму з вами. Мені одній тяжко, а раптом мені недобре стане, трапиться щось і теж отаке. Тільки онучик мій, звісно, галасливий і спритний, але нічого витримаю.

У трикімнатній квартирі місця нам усім вистачить. А у свою квартиру я поселю мешканців, хай мені гроші платять, будуть не зайвими…

Марія була приголомшена. Свекруха була дуже складна людина, готувати не любила, заводила скрізь свої порядки і скрізь пхала свій ніс.

– Звичайно, мамо, переїдь до нас, – якось обрадувано сказав Андрій. – Заодно і за своїм внуком придивишся.

– Ну ось ще, я хочу відпочивати, а не за внуком дивитися, – сказала свекруха.

Марія витримала два роки і з чоловіком розійшлася. Забрала сина і винайняла квартиру. Свекруха робила все, щоб вижити невістку з квартири. Хоч як не намагалася Марія вирішити ситуацію, так і не змогла.

Через рік вона зустріла Павла, познайомилася з ним, коли їхала на трамваї з роботи. Вона дивилася у вікно на будинки, дерева.

На черговій зупинці зайшов чоловік і сів поряд, зачепивши трохи Марію. Вона невдоволено повернулася до нього і натрапила на теплий погляд.

– Вибачте-пробачте, я ненароком, трамвай сіпнувся з місця, от я і не втримався. Будь ласка, вибачте.

Він дивився на неї своїм безневинним поглядом з благанням в очах так, що вона не витримала і посміхнулася.

– Та добре, з ким не буває.

А потім він її проводжав, а потім вони зустрічалися, це він привчив її до басейну. Разом ходили туди і її сина брали з собою. Марія недавно переїхала у свою двокімнатну квартиру.

Постаралися її батьки, які жили в селі. Продали будинок батьківський, бабусю забрали до себе, а гроші віддали дочці. Вона взяла ще й кредит і купила квартиру, батьки допомагали виплачувати. Марія рада, тепер вона ні від кого не залежить, має свою квартиру.

Невдовзі з Павлом вони почали жити разом. Але знову вона зіткнулася із проблемою. Мати Павла жила з чоловіком і сподобалося їй ходити в гості до Марії. Марія була чудова господиня, готувала смачно, все в неї добре, чистота й порядок. Мати Павла не за дзвінком, а коли захоче, тоді й приходила зі своїм другом.

– Ой, Марійко, як смачно ти готуєш, ну синку тобі й пощастило. І нам теж пощастило, а то до твоєї колишньої прийдеш, а там пусто.

Так продовжувалось майже два роки. Марія особливо у вихідні тільки й стояла біля плити. Її подруга Ганнуся виказувала:

– Ой, Марійко, ну яка ж ти проста. Тобі це треба? Тобі треба годувати цю свекруху і її мужика? Я давно вже виставила б за двері. У тебе своя родина.

– Нічого не кажи, Ганнусю. Я вже сама замислююсь і говорила Павлу, але він мовчить. Йому що?! Не він стоїть біля плити. Адже його мати приходить зі своїм мужиком у той час, коли Павла вдома немає. Ходить моєю квартирою, як у себе вдома, чаю собі наллє і своєму цьому. Хоче залізе в холодильник, дістане, що сподобається і їдять удвох, навіть не запитають. А може, це для мого сина. А приходять завжди з порожніми руками, хоч би булку хліба прихопили, так ні. А тут я її запитала – чому вона без попередження залазить у холодильник? Відповідає:

– А яка твоя справа, я до свого сина прийшла, – скаржиться вона подрузі.

– Ну Марійко, навіщо ти відчиняєш двері, нехай дзвонить, а потім приходить. А краще не пускай їх на поріг. Зовсім знахабніла ця баба… – нервувала Ганнуся і вчила подругу.

Марія не витримала, посварилася з Павлом, який горою був за свою матір, і виставила його з квартири.

Потім був ще Вадим, колега по роботі. Він давно придивлявся до Марії, не наважуючись підійти, але дізнавшись, що вона сама наважилася. Гуляли, ходили в кінотеатр.

Він любив кататись на гірських лижах, а Марія не вміла. Вона боялася підніматися. Спочатку їздили вдвох, він катався, вона гуляла там чи сиділа у кафе.

Запропонував заміж, а вона швидко погодилася, сама не розуміючи, як це сталося. Одружилися без весілля, посиділи в кафе з друзями малим колом і все.

Прожили три роки і почала помічати Марія, що взимку Вадим кожні вихідні почав їздити кататися на лижах, і навіть не пропонуючи їй з ним поїхати. Колеги на роботі її попереджали:

– Бачили ми твого чоловіка в компанії іншої жінки. Приглянь за чоловіком, відведуть же ж…

Але Марія не надавала цьому значення, жартувала. Та одного разу Вадим з вечора збирався знову кататися, дружина сказала:

– Вадику, а ти чому мені не пропонуєш поїхати з тобою? Чи ти з кимось їдеш?

– Ну, ти ж не вмієш, і боїшся кататися. А що, обов’язково з кимсь треба їхати?

А коли Марія стала наполягати, чоловік зам’явся і сказав:

– Я поїду завтра з Катею, це моя колишня сусідка та однокласниця. Ми там із нею й зустрілися. Та вона просто подружка з дитинства. Разом на одному майданчику мешкали. Ну, пам’ятаєш я про неї тобі розповідав?

– Ну ти даєш, Вадиме. Ти ж мені про неї казав гидоті, що терпіти її не можеш, у дворі раніше сварилися, і донедавна навіть не віталися, не те що спілкуватися, – здивувалася дружина.

Але Вадим спробував пояснити дружині, що вона просто накручує себе і в цьому немає нічого поганого. Типу друзі дитинства і вона добре катається на гірських лижах, а йому бідному нема з ким кататися.

— Тоді я теж поїду з тобою завтра, — сказала Марія.

– Тобі що зайнятися нічим, що ти там робитимеш? Сидіти в кафе й дивитися?

– Ну, хоча б погуляти на свіжому повітрі, а що не можна?

Так ні про що й не домовившись, лягли спати, а вранці Вадим, не розмовляючи з дружиною, зібрався, застрибнув у машину і поїхав. Коли приїхав пізно ввечері, вона спитала:

– Накатався, а що так пізно повернувся?

– Ну Катю відвіз до хати.

Марія образилася і сказала чоловікові, що йому не вірить.

– Що ти на рівному місці роздмухуєш сварку? Не вмієш кататися, а мені нема з ким. І взагалі, Катя – вона справжній друг.

Вранці Марія встала і вийшла на кухню, а телефон Вадим забув на столі. Прийшла смска на його телефоні, Марія відкрила її і аж присіла від несподіванки:

– Ти вчора був нестримний. Мені дуже сподобалося! Наступного разу я тебе не випущу зі своїх обіймів. Дякую за все, мій любий. Цілую. Твоя Катрусю.

Ну, що ще сказати? Все зрозуміло без слів. Марія зібрала речі чоловіка і виставила у коридор. Йому залишалося лише забрати їх і поїхати до Каті. Отак і не щастить Марії з чоловіками.

Вона взяла сумку і спустилася до підʼїзду. Ганнуся якраз заходила до під’їзду.

– Привіт, Марійко. У нас, як завжди, форс-мажор. Мишко мій не може розподілити правильний час, вічно кудись поспішає, от і дзвонить, що шашлик остигає. І сюрприз на тебе чекає дуже.

– Ганно, а що за сюрприз? Хто там у вас на дачі?

– А-а-а, мені чоловік не дозволяє розповідати тобі, але я хіба втримаюсь? Це Мишка однокласник. Нещодавно приїхав сюди до батька, матері в нього не стало, батько один, слабий, не хоче залишати його одного, вік уже. А Георгій лікар-хірург, та ще й із дружиною розлучений. Тож Мишко мій сказав, що він тобі сподобається, – не даючи вставити слова, говорила подруга.

– Ганнусю, ну навіщо ви з Михайлом мою долю влаштовуєте? Ти ж знаєш, не щастить мені з чоловіками. Вже навіть не хочу я знайомитись, мені й так комфортно, живу для себе.

– Ой, ну не сподобається і добре. Тебе ніхто не змушує.

Коли Марія вийшла з машини з подругою, назустріч їм поспішали Михайло і симпатичний спортивного вигляду чоловік.

– Георгій, – дивлячись на Марію карими очима з прищуром, і трохи нахиливши голову, промовив чоловік.

– Марія, –подаючи руку, сказала вона.

– Бач, який джентльмен, – подумала Марія, але промовчала.

Суботній день і вечір пролетіли махом. Шашлик був чудовим, соковитим і не підгорілим, це заслуга Георгія. У Михайла завжди підсмажується дуже. Всі веселилися. У неділю по обіді Георгій запропонував Марії:

– Давай підвезу, мені вже треба їхати. Батька треба відвідати.

– Добре, поїхали, – погодилася вона, а Михайло з Ганною проводжали їх.

З того часу минуло десять років. Марія з Георгієм часто бували на дачі у друзів. Вони давно одружилися, живуть у котеджі неподалік міста. Георгій працює у лікарні, а Марія вже не працює. Їй подобається бути домогосподаркою, доглядати свої квіти у дворі і зустрічати коханого чоловіка з роботи…

КІНЕЦЬ.