Оксана Петрівна овдовіла несподівано. Одного разу її чоловік просто не прокинувся вранці.

А ще ж ввечері вони складали якісь плани на майбутнє, мріяли… Та вранці все зупинилося…

Оксана Петрівна важко переживала втрату чоловіка. Адже вони були ніби дві половинки одного цілого.

Чоловік завжди був її опорою і підтримкою, вирішував усі проблеми, забезпечував усі бажання і прохання Оксани.

І раптом його не стало…

Оксана Петрівна дуже переживала… Вона навіть заслабла.

Діти підтримували маму, як могли. До неї приходили, її у гості запрошували…

Купували квитки в театр, брали із собою на природу. І згодом Оксана Петрівна повернулася у звичне життя.

Звичайно, вона сумувала без чоловіка, але треба ж було якось жити далі…

…Якось сусідка Ганна запросила Оксану на один вечір для пенсіонерів.

-Ходімо, розважимося, – сказала вона. – Може, з чоловіком познайомишся на цих танцях. Я ось сподіваюся ще раз вийти заміж. Розумієш, одній йти ніяково якось.

-Ну… Ходімо. Складу тобі компанію, але я не хочу заміж.

-Ніхто тебе там без згоди заміж не видасть, – засміялася Ганна.

Захід виявився досить цікавим. Спочатку співали та грали на музичних інструментах місцеві артисти, а потім були власне танці.

Компанія зібралася переважно жіноча.

Оксана Петрівна танцювати із сусідкою відмовилася.

-Це якось неправильно, – засміялася вона.

Оксана вже збиралася йти, як раптом до неї підійшов якийсь чоловік. Чоловік був високий і стрункий. Хоч і і був він, на перший погляд, привабливий, але щось було в ньому і неприємне…

-Дозвольте запросити вас на танець, – усміхнувся чоловік.

-Будь ласка, – відповіла Оксана, а сама подумала:

-Ну добре – потанцювати, не заміж вийти.

Чоловіка звали Борис, він був балакучий, навіть, можна сказати, дуже. Багато розповідав про себе, розхвалюючи себе коханого.

Цілий вечір він не відходив від Оксани, а потім напросився її провести.

На його машині Оксана їхати відмовилася, тому Борис провів їх із сусідкою на автобус.

-Який чоловік! Ну який чоловік! – теревенила в автобусі Ганна. – Тобі так пощастило! В перший же ж вечір відхопила собі найкращого мужика!
-Ой, перестань. Не потрібен він мені. І на ці танці я більше не піду.

-Так він мабуть тебе на побачення запросив. Звичайно, навіщо тобі йти на танці, – не вгамувалася сусідка.

-Запрошував, тільки я відмовилася. Взагалі, даремно я пішла на цей захід.

-Відмовилася? От, вибач, нерозумна ти! Такий чоловік, такий чоловік! Тоді можна я наступного разу з ним познайомлюся? – у голосі сусідки чулася надія.

-Роби що хочеш. Усе приїхали, виходимо!

…Вранці Оксана прокинулася від того, що в двері хтось безперервно дзвонив.

Жінка накинула халат і пішла відкривати. На порозі стояла сусідка.

-Господи, Ганно та що там трапилося?! Ти годину бачила?!

-А ти у вікно подивися, і все зрозумієш, – схвильовано сказала сусідка.

Оксана підійшла до вікна, глянула на вулицю і ахнула.

-О, Боже… – тільки й сказала вона.

На асфальті красувався величезний напис:

«Оксанко, ти найкраща!»

-Життя прожила, а такого ще не бачила! – сказала Оксана. – Звідки він дізнався, де я живу?

-Так вчора побачив, мабуть, – посміхалася сусідка. – Такий чоловік! Такий чоловік! Ех, пощастило тобі.

-Та не потрібен він мені, – роздратовано сказала Оксана…

…А потім був місяць, який Оксана запамʼятає на все життя. Борис не чув відмов, знову і знову запрошував її на побачення, намагався дарувати подарунки і квіти.

А потім, після чергової відмови Оксани йти з ним у кіно, Борис сказав:

-Якщо ти все-таки хочеш, щоб я з тобою одружився, то тобі треба змінитися! Я ось навіть список склав, якою ти маєш стати!

Оксана сміялася до сліз. Список вона не взяла.

А от Борис образився і пішов, сказавши, що Оксана багато втратила, відмовивши йому!

Що такого чоловіка, як він вона більше ніде не знайде…