Моя дочка така сама негарна, як і я. Восьмирічна дочка, на жаль, росте моєю копією, а я далеко не красуня. Все життя страждала від насмішок оточуючих, ніби винна, що народилася з величезним носом і відстовбурченими, як у казкового троля, вухами.

Так сподівалася, що дочка хоч піде не в мене, але, на жаль, вона ще й кривонога вийшла, як її батько. Заміж, я, звичайно, свого часу вийшла, але за простого роботягу, від з яким і завела дитину.

Живемо непогано, але кохання особливого не було, і ні, просто звичка. Дочка ще не розуміє, що на неї чекає попереду, от я й думаю, може, її вже зараз потихеньку готувати до дорослого життя.

Вона в мене така наївна і добра, просто сонечко — завжди у гарному настрої та з усмішкою на обличчі. Дивлюся на дочку, і серце стискається, знаю, як їй важко буде в нашому цинічному світі, де вона обов’язково зіткнеться з глузуваннями і знущаннями з приводу своєї зовнішності.

Вже думала, чи може пластичну операцію зробити, щоб вуха хоча б не стирчали? Або краще морально її підготувати, тільки боюся не знайду правильних слів і зроблю ще гірше.

Може, хтось стикався з такою ситуацією? Адже в школах зараз відбувається повне свавілля, і діти часто страждають від жорстокості своїх однолітків.

КІНЕЦЬ.