Чи чули ви в дитинстві від своїх батьків фразу: «Не смій дружити з тим чи з тим»? Я чула. Зараз розумію, що це була спроба батьків уберегти мене від поганого впливу, не найспритніша, до речі, спроба.

І вже абсолютно точно пам’ятаю, що до «заборонених» друзів мене тягнуло, як магнітом. Зрозуміло, розчарування наставало, потім і зовсім самостійне. А коли відбувається навпаки? Як це, коли родичі нав’язують друзів?

Олена з Андрієм одружені вже 14 років, живуть у матеріальному плані середньо, квартиру Андрію залишила його бабуся. У сім’ї росте 13-ти річна донька Аліна і зараз у неї важкий підлітковий вік.

— Ну все, як у всіх, – каже Олена, – і бунти проявляються, і відговоритися може. Рук намагаємося не опускати, розмовляємо, переконуємо, радимося. Виросла дівчинка. Добре, що на навчанні її закидони не сильно позначаються, але останнім часом нам дуже ускладнили життя родичі Андрія.

В Андрія в цьому місті донедавна жила тільки мама, а молодша сестра вискочила заміж раніше за брата і поїхала жити на інший кінець країни.

— Аня повертається, – сказав дружині влітку Андрій, – вирішили продавати власність там, потім продадуть квартиру від іншої бабусі тут і куплять собі трикімнатну, дітей у них двоє хлопчик і дівчинка.

У сестри чоловіка справді двоє дітей: донька Наталя, ровесниця Алінки, і син 6 років.

— Ой, як добре, – сказала свекруха, – дівчатка, онучки мої будуть подружками, в одному класі навчатимуться, та й гулятимуть разом.

Теж саме бабуся сказала й Аліні, чим уже викликала в ній глухе почуття протесту.

— Я її в очі жодного разу не бачила, – сказала дівчинка, – а бабуся вже впевнена, що ми маємо стати найкращими подругами.

— Це в ній говорять ревнощі, – вирішив Андрій, – звикла, що вона тут у бабусі була єдиною онукою, а тепер ще двоє приїжджають, минеться.

З 1-го вересня Наталка пішла в той самий клас, що й Алінка. Дівчинка виявилася слабшою за двоюрідну сестру в навчанні, а ще її майже одразу не злюбили однокласниці. Та й Аліна дружити з Наталею не прагнула, спільних прогулянок уникала, на телефонні дзвінки не відповідала.

— Дуже негарно поводиться ваша донька, – виговорила сестра чоловіка Олені, – хіба що допомогти сестрі освоїтися, потоваришувати з новими однокласниками, а вона навпаки: сама її й ігнорує, й інших дівчаток підмовляє.

— Не очікувала я від тебе такого, онуко, – сказала бабуся, ображено стискаючи губи, – боюся, що до Львова на новорічні канікули зі мною поїде тільки Наталя.

Річ у тім, що ще влітку бабуся обіцяла цю поїздку обом онучкам, якщо вони навчатимуться без трійок. І ось, у Аліни трійок немає, а Наталка в них просто загрузла, але нагороду отримає саме вона.

— Усе одне до одного вийшло, – каже Олена, – і в мене на роботі завал за завалом, і з Аліною складнощі. По душах поговорити вдалося не відразу.

— Вона ж мерзенна, – сказала донька про двоюрідну сестру, – кого хочеш запитай. Вона ж перша донощиця в школі, перша пліткарка і підставниця. Вона ще в перші два тижні примудрилася мене посварити з половиною двору, а потім і класу.

Наприклад, перший час Аліна брала сестру на іменини подружок, а потім від однієї з них почула:

— Якщо ти збираєшся й далі зі своєю Наталею дружити, то я з тобою спілкуватися не збираюся.

Виявилося, що Наталка почала розпускати по класу брудні плітки про іменинницю, та ще й для додання ваги своїм словам, пропонувала переконатися в її правоті, запитавши Аліну. Ніхто Аліну не перепитував, з Наталкою відкрито не розбирався, просто подруги і друзі стали віддалятися і від самої Аліни.

— Навіть якщо маленька витівка, – говорила Олені дочка, – але можуть же бути у дівчаток свої секрети, так ні. Наталка потихеньку розповість класу усі, та з перебільшеннями, усім влетить, а вона молодець. Або маленькі дівочі таємниці через неї стають відомими мало не половині школи.

— Я добре розумію доньку, – каже Олена, – у нас були такі й у моєму дитинстві, а свекруха, та її дочка, та навіть власний чоловік твердять Аліні: ти сестра, ти – повинна. А кому що винна? Дружба – така справа, насильно змусити спілкуватися і дружити з неприємною людиною неможливо.

Аліна відмовилася ходити навіть до бабусі у вихідні через те, щоб зайвий раз не бачити Наталку.

— Мамо, – каже Аліна, – ну це ж нестерпно: посміхається в очі мені лицемірною посмішкою, а позаочі бабусі каже, що я її старою каргою називаю. Але ж не було такого ніколи. Бабуся при ній почала мене вичитувати, я розревілася, а вона така задоволена сидить.

— Не треба знущатися з моєї онуки, – заявила нещодавно Олені та Андрію мама самої Олени, – нехай Наталка сама шукає собі друзів. І Львова не треба, нехай сваха везе туди свою убленицю, а ми з Аліною поїдемо в інше місце.

Коли Андрій почав говорити словами сестри і мами про те, що дівчатка не чужі, що сестрам треба триматися разом, Олена не витримала.

— Пам’ятаєш, ти розповідав про вашого Петренка з роботи? – запитала Олена чоловіка, -Ну, про те, як той доноси на вас керівництву строчив?

— Ну, – не зрозумів чоловік.

— А тепер уяви, – сказала Олена, – що тобі потрібно з твоїм двоюрідним братом, мало не щодня проводити весь свій час, сидіти за одним столом, знайомити зі своїми друзями, тягати його за собою в гості, і навіть на роботі також з ним працювати.

— Ну так, – погодився Андрій, – я б не зміг. Так, визнаю, був неправий.

Андрій постарався поговорити з мамою і сестрою, пояснити, що ні любити, ні дружити не можна за наказом.

— Ви виростили егоїстку, – сказала Андрію мама, – коли Аліна подумає над своєю негідною поведінкою, тоді я знову буду рада її бачити.

— Тепер і ми до мами чоловіка не ходимо, – каже Олена, – а може, того й домагалися Наталка та її мама: відлучити нас від свекрухи, перетягнути всю увагу на себе та свою сім’ю?

Ось сиджу розмірковую, а чи може бути дівчинка в 13 років настільки продуманою, щоб провернути таку багатоходівку? Чи це просто дитяча неприязнь і не дуже розумна поведінка окремих дорослих?

КІНЕЦЬ.