Софія прибирала квартиру, протирала пил і прала білизну, намагаючись якомога швидше навести порядок.

Денис говорив, що потрібно викликати клінінгову службу, але Світлана вирішила сама навести порядок.

Так вона могла бути впевнена, що все буде зроблено ретельно і за її стандартами.

Їй хотілося, щоб все блищало і виглядало ідеально, адже це був її спосіб показати турботу про дім…

… Мова йшла про квартиру, яка перейшла до Дениса у спадок від батька.

Батько пішов з сім’ї, коли Денис був ще маленьким, і його мама, Ольга Сергіївна, одна виховувала сина: вчила його, проводжала в армію, а потім допомагала влаштувати особисте життя.

Ольга Сергіївна більше так і не вийшла заміж. Батько Дениса не брав участі в його вихованні, і горда Ольга Сергіївна не подавала на аліменти — вона справлялася сама.

Одного разу прийшло повідомлення, що Денис став власником двокімнатної квартири — батько залишив заповіт на його ім’я.

Ця квартира раніше належала бабусі Дениса, яка рано пішла з життя, і Денис ніколи її не знав, так само, як і свого батька.

Порадившись із Сонею, Денис запропонував квартиру мамі. Але Ольга Сергіївна здивовано подивилася на них і покрутила пальцем біля скроні.

— Навіщо мені? — збентежено запитала вона, піднявши брови і недовірливо подивившись на сина.

— Ну як, можна здавати…

— Слухайте, у вас же двоє дітей, вони скоро розлетяться з дому. Робіть ремонт, продавайте, здавайте.

Все, що хочете, — сказала Ольга Сергіївна.

— Ти ж від батька ніколи нічого не отримував, так нехай хоча б зараз буде щось корисне від нього…

Таким чином подружжя стало власниками додаткової житлової площі.

Софія постійно збиралася навести порядок і приступити до здачі квартири, а Денис все відкладав.

То пропонував викликати клінінгову службу, то посилався на брак часу, то знаходив ще якісь причини…

Соні було незручно наполягати, але після чергового питання свекрухи про те, чи привели вони до ладу житло, Ольга Сергіївна твердо сказала невістці, що вона не стороння, а законна дружина. Тому…

— Бери ключі і займися цим сама. А то у Дениса все так і залишиться, скільки можна чекати?

Зайвих грошей не буває. Не турбуй його з цього приводу, я сама з ним ще поговорю, якщо буде потрібно.

Софія взяла відгул на роботі, придбала всі необхідні засоби для чищення, прихопила кілька пар гумових рукавичок і вирушила наводити порядок у квартирі.

Денис тим часом поїхав на три дні у відрядження до сусіднього міста.

Замок легко піддався, і двері відкрилися без проблем. Софія очікувала, що її зустріне затхлий запах, як це часто буває в приміщеннях, які давно не провітрювалися.

На її подив, запах був, але майже непомітний. На кухні відчувався легкий запах диму.

«Невже сусіди так палять, що тут запах стоїть?» — подумала жінка з подивом.

Вона помітила пляшки з-під напоїв і недопалки в попільничці.

«Нічого собі, а це від кого залишилося», — промайнуло у неї в голові.

Гаразд, зараз потрібно розібратися з прибиранням.

Софія вирішила почати з кухні. Одночасно замочила ванну, унітаз і взялася за дзеркало в передпокої.

Через кілька годин кухня, ванна і туалет виблискували чистотою.

Соня втомлено опустилася на диван у вітальні, розмірковуючи, що варто переклеїти шпалери. Кімнати вона планувала розібрати пізніше, на наступних вихідних.

Потрібно буде переглянути архіви і вирішити, куди прибрати старі фотографії — для цього знадобиться допомога Дениса.

«Ось здивується, — думала Софія, — коли побачить, яку красу я вже навела на кухні».

Жінка знову пішла на кухню, щоб помилуватися виконаною роботою — все виблискувало чистотою. Завтра вона планувала повісити нові штори, щоб завершити вигляд оновленої кухні.

Вона якраз виходила, коли почула клацання в коридорі — вхідні двері відчинилися, і на порозі з’явилася сяюча, сильно надушена жінка з широкою посмішкою на обличчі.

— Ой, — сказала Софія.

— Ой, — відповіла їй дама.

Вони обидві дивилися одна на одну.

— А ви що тут робите? — запитала жінка.

— А ви? — питанням на питання відповіла Софія.

— Я? Я прийшла додому…

— А я тут… мию, — знайшла відповідь Софія.

— Аааа, ви з клінінгу?

— Ага, — сказала Соня, розглядаючи несподівану гостю.

— Фух, Денис казав, що тут потрібно навести порядок…

— Угу. А ви, вибачте, господиня?

— Ну, так, можна так сказати. Скоро переїжджаю…

А поки прийшла, щоб влаштувати невеликий сюрприз, створити романтичну атмосферу, — посміхнулася жінка.

— Чудово, тоді ви зможете розрахуватися зі мною. Господар так поспішав на роботу, що забув заплатити.

Він розраховував, що прибирання займе більше часу, а я швидко впоралася. Сказав, що оплатить ввечері, але навіщо мені чекати?

Я вам заважатиму. Ви, напевно, хочете швидше залишитися наодинці?

— Ну так, але я не знаю…

— Та що там не знати? Ви ж з ним разом!

— А скільки треба?

— Шість тисяч, — не моргнувши оком, сказала Софія.

Жінка розгублено закліпала очима, її посмішка помітно потьмяніла.

— А чому, так багато? — запитала вона, нервово перебираючи пальцями сумочку.

— А, до речі, вибачте за нескромне запитання, чим плануєте пригощати свого чоловіка на романтичній вечері?

— Я? — дама почервоніла, і Софія відразу зрозуміла, що готування явно не її коник. — Ну… картоплі насмажу.

— Картоплі? Серйозно? Ви спеціально прийшли раніше, щоб приготувати на романтичну вечерю смажену картоплю?! Коли він повернеться з роботи?

— О шостій…

— Так, у нас є час. Я якраз на ринок заїхала, хотіла вдома борщ зварити, та добре, вам продам…

— Що ви продаєте, уточніть, будь ласка.

— Так, що тут у мене… Ага, ось, все для борщу, якраз є.

— Але… Я не впевнена… Якось це…

Але Софія вже не слухала — з натхненням вона почала варити борщ.

— Так, господиня, з вас ще вісімсот п’ятдесят гривень.

— Я… які вісімсот п’ятдесят?

— Готівкою або можна на картку. Не переживай, господиня, ваш коханий спробує мій борщ — і відразу на вас одружиться, повірте мені.

Софія трималася, ох як трималася, хоча всередині все кипіло.

Спочатку їй хотілося влаштувати скандал, вирвати волосся цій дамі, але потім…

А потім вона просто варила борщ. Так, як вміє тільки вона, краще за всіх.

Софія, спустошена, попрощалася, спустилася вниз, сіла в машину і розридалася.

Вона приїхала додому, піднялася в квартиру. Діти сиділи у своїх кімнатах.

Задзвонив телефон.

Денис…

Жінка байдуже дивилася на стрибаючий телефон.

Перестав дзвонити, знову почав… Припинив…

– Мамо, – з кімнати виглянув незадоволений син, – чому ти трубку не береш? Батько дзвонить, переживає, що з тобою сталося.

– Алло. Алло, Софійка. Ти що, трубку не береш?

– Я… Я Денис… не чула.

Поговорили ні про що, чергове цілую і відключився, роботи багато, сказав. Зателефонує тільки завтра.

Софія не знала, що робити. Вона не знала, як поводитися… Денис ніколи не давав їй приводів сумніватися в ньому і його вірності. Ніколи.

А тут все так низько і мерзенно, просто фу.

Жінкм не розуміла, як їй поводитися в цій ситуації. Чому він так з нею вчинив?

Так, вона не модель, але й не страшна, коли дивиться в дзеркало.

Коли все це сталося? Коли вони стали такими чужими один для одного?

Нагодувавши дітей, намагаючись триматися і не плакати, вона пішла в кімнату і лягла на ліжко.

Чоловік приїхав вранці.

– Денис? Ти ж у відрядженні?

– Уявляєш, я все швидко зробив і повернувся раніше на цілу добу!

Тому вчора і відключився раніше – поспішав на поїзд, хотів зробити тобі сюрприз. Ти не рада?

– Рада, Денис… Рада… Будеш їсти?

– Ага, а борщ є?

– Борщ?

– Ну так, борщ…

– А ти що, не їв?

– Що не їв?

– Борщ?

– Який, Соня? Де?

– Не їв, значить…

– Сонічка, а що відбувається?

– Нічого, Денисе. Ось, тримай, – жінка виклала на стіл гроші.

– Що це, Софія?

– Це, Денису, гроші…

– Я бачу, а що це за гроші?

– Я з твоєї коханки за прибирання і за борщ взяла, нечесно нажиті, так би мовити, забирай…

– Сонь, Сонь, Сонь, з якої коханки? За яке прибирання? Що ти таке говориш? Софія? Що відбувається?

– Я все знаю… Все знаю… Я була там…

– Та де там?

– У квартирі твоєї бабусі…

– Кохана! Боже мій, Господи… Я… вибач… я дурень… Але я не негідник, Софіч! Я не негідник! Я ніколи… Як ти могла так подумати! Люба моя!

– Не негідник, кажеш? А хто ж ти, Денис?

– Я все поясню. Розумієш, мій колега. Петро Миколайович, він… Він залишив дружині все, і ось вони з Клавочкою, вони по квартирах… Розумієш.

А у нас є квартира і я… Клавочка. Вона у нас на кафедрі… Ти не подумай, вони заплатять, вони ось…

У них серйозно все, Соня… Це не розпуста… Софійка…

– Денисе… я ж її побити хотіла, чуєш… Я взяла з неї гроші… Ой, як соромно…

Звичайно вони розібралися, Колега Дениса знайшов квартиру, а Клавочка…

Клавочка все життя до цього прожила з мамою, бо нічого не вміє робити. А Петро Миколайович…

Йому так сподобався борщ. Клава сказала, що це вона варила, і Петро тепер просить ще. Довелося Софії вчити Клаву варити борщ, і не тільки.

– Ви засуджуєте мене?

– Ні, – хитала головою Світлана, – не маю права.

– Ми довго намагалися боротися з цим почуттям, я навіть збиралася поїхати кудись подалі, але він повернув мене назад. Він такий…

Знаєте, мені соромно перед його дружиною, у них немає дітей. Вони стільки років прожили разом…

А я теж… чужі квартири, ці тимчасові будинки, але розумієте… у нас буде дитина.

– Серйозно? Ви не виправдовуйтеся, навіщо? Живіть як знаєте. Вибачте мене за концерт, я ж думала, що Денис мій…

І жінки почали сміятися.

Звичайно, Софія заспокоїлася, але все ж намагалася тримати руку на пульсі.

Більш того, вона навіть подружилася з Клавою і тепер вчить її кулінарним і побутовим хитрощам, коли та просить.

А Денис? Що Денис, він борщ Софії любить та й саму Соню теж.

І міняти її ні на кого не збирається, але їй про це знати необов’язково. Он вона яка вся з себе відразу стала, зачіска, манікюр, макіяж.

Нехай буде.

Денис її всякою любить, а так ще більше і пишається нею…

“Треба ж, ревнувала, – з любов’ю думав Денис.

– Значить любить мене!

Еххх, моя Софія – найкраща дружина на світі.

Щось ця Ніна Сергіївна на мене оком кидає, нещодавно з чоловіком розійшлася, кажуть…

Навіщо вона мені? У мене кохана дружина є…”