Вона стояла як в воду оnущена. Вибір у неї був невеликий або заміж за нелюба, або rаньба на все село.

 

Віра гірко плакала і тихо бурмотіла собі під ніс:- Що ж тепер буде, мамочко? Боже, який сором … Все село буде обмовляти і насміхатися, що наречений на весілля не приїхав.Краще під землю провалитися, ніж людям в очі дивитися.- Не плач, Віруня, як-то буде, — заспокоювала мама дочку як могла, а у самій в голові крутилися різні думки. Пізніше жінку осяяло.

— Петро! — гукнула сусіда. — Поїхали на вокзал до ранкового поїзда.- Без проблем, — відповів сусід — Для тебе, Надія Федорівна, хоч зірку з неба.Жінка голосно гримнула передніми дверцятами автомобіля, і як можна зручніше всілася.- Зараз будемо шукати моїй Вірочці нареченого, — промовила вона цілком серйозно.Петро здивовано на неї подивився:- Ти жартуєш? Думаєш, що знайдеться доброволець?- А чому б і ні? Я йому досить заплачу, а гроші люблять всі.

Надія Федорівна впевненою ходою попрямувала на перон до прибулого поїзда. Підійшла до двох хороших хлопців, перекинулася парою трійкою слів з ними, а через хвилину вже вела їх до машини Петра.- Петро, їдемо в магазин, — сказала вона.- Придбаємо костюми для нареченого і свідка.- А документи у нього є? — посміхнувся Петро.- Все є, все в порядку! — вирвалося у Надії Федорівни.- Це мій майбутній зять Євген і його свідок Назар.

— Тільки подивіться, наречений вже тут! — заспівали гості. — Ура! Нарешті!Віра радісно вискочила з дверей і зупинилася на місці: з автомобіля Петра вийшли зовсім незнайомі їй молодики. Мама обняла її і відвела позаду машини:- Це Євген.

Або ти зараз виходиш заміж за нього, і через деякий час ви тихенько розлучайтеся, або ж сором і плітки будуть ходити за тобою ціле життя. Вибирай швидко.Віра і слова вимовити не змогла, лише кивнула голівкою, а ще за хвилину на її заплаканому обличчі сяяла усмішка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩