– Що з твоїм обличчям, Таню? Ти не рада знайомству з майбутньою невісточкою? – Володимир широко посміхнувся і подивився на дружину.

– Сплюнь, Володю! Вона лише його… дівчина. Про весілля, слава Богу, мови ще не йшлося!

Тетяна закотила очі й насилу випустила повітря з легенів. Володимир начебто не помічав її тривог, займався своїми справами.

Син зі своєю дівчиною, з якою він мав познайомити батьків, ось-ось приїде, а на Тетяні обличчя немає.

Вона подивилася на чоловіка – той, як і раніше, ігнорував її переживання. Тетяна, намагаючись відігнати від себе жовчні думки, зайшла у ванну, відчинила воду, сунула руки під крижаний струмінь і почала прикладати їх по черзі то до щік, то до шиї, то до чола.

Коли пальці затерпли від холоду, Тетяна вимкнула воду, взяла в руки рушник і глянула на своє відображення.

– Мені лише сорок сім років. Чому я так поводжуся? Це лише дівчина. Може, вона виявиться гарною, а мені потім буде соромно за свої думки… Ні, так не повинно бути. Відчуваю, що з нею щось не так, – сказала сама собі Тетяна.

Від думок відвернув дзвінок у домофон. Вона відразу вискочила з ванни, охоплюючи поглядом квартиру і судомно згадуючи, чи все готове до зустрічі.

На порозі з’явився високий і широкоплечий Олександр, а за ним, явно соромлячись, стояла тендітна Ганна.

– Мамо, тату, це Ганна. Я вам про неї розповідав.

– Мені дуже приємно з вами познайомитися, – несміливо сказала Ганна.

– А ми як раді! – Володимир підійшов до дівчини, обережно прийняв її у свої обійми, а потім подивився на дружину осудливим поглядом.

Та лише лагідно посміхнулася й опустила очі, пробурчавши про себе щось на кшталт: «І нам приємно». У цей момент усім чотирьом стало зрозуміло, що вечір буде не легким.

…За столом часто виникали незручні паузи. Олександр щосили намагався розбавити атмосферу, тому раз у раз нахвалював Ганну.

– Мамо, Аня такий молодець. Вчиться в медичному, відмінниця. І школу закінчила на одні п’ятірки. Медалістка! Покажи, покажи їм фото медалі, – Олександр трохи штовхнув дівчину ліктем.

– Сашко, не думаю, що це цікаво… – Ганна ввічливо посміхнулася, а під столом, поки ніхто не бачив, штовхнула Олександра ногою.

Той ображено глянув на подругу, але все зрозумів по її погляду – обговорювати тему золотих медалей було не найкращою витівкою.

Володимир із задоволенням слухав Ганну, та ставив запитання. А ось Тетяна мовчала, шумно дихаючи та щось міркуючи. Лише зрідка ставила такі питання, які не просто кололи Ганну, а пронизували наскрізь.

– Ви кажете, що вчитеся. А хто вас утримує? Як я розумію, ви не працюєте, – питала вона.

– Ви маєте рацію, я поки не працюю. Я намагаюся вчитися дуже добре, і часу на роботу, на жаль, я не маю. Але мені дуже допомагають мої батьки, і, звичайно, Сашко.

– Тобто, наш Сашко вас утримує? – Тетяна скинула брову.

Ганна опустила очі й поклала виделку на стіл. Олександр одразу заступився за подругу.

– Звичайно, я ж чоловік! Хіба не цим має займатися справжній чоловік? Так, тату?

– Точно, сину! – Володимир підморгнув Олександру. – Бачиш, Таню, гідна пара виходить. Сашко справжній чоловік, справний та відповідальний.

– А Ганнуся – і красуня, і розумниця, і лікарем буде першокласним. Так, Таню?

-Угу, – тільки й буркнула Тетяна.

Вечір добігав кінця. Всі давно повечеряли, і просто розмовляли. Тетяна порушила мирну розмову, звернувшись до дівчини:

– Ганно, візьміть, будь ласка, келехи й сходіть на кухню. Їх треба сполоснути.

Ремонт кухні

Тетяна жестом вказала на келихи й кивнула у бік кухні. Ганна злякано озирнулася. Сама Тетяна продовжувала сидіти на місці.

– Мам, Аня ж у гостях, я сам сполосну. Нехай сидить, – Олександр одразу ж схопився зі свого місця і поклав долоню на плече Ганни.

Дівчина винувато подивилася на хлопця, але той лише кивнув: сиди, мовляв, і не вставай. Тетяна змінилася в обличчі.

З похмурим виглядом вона взяла тарілки й пішла на кухню, і не поверталася, поки не довелося прощатися.

Коли гості поїхали, Тетяна вибухнула.

– Дивися, білоручка знайшлася! Келихи вона помити не може! Мужика під каблук загнала, сіла на його шию, мешкає в нього, живе його коштом!

– І це ти називаєш майбутньою невісточкою? – Уїдливим тоном сказала вона. – Що ти мовчиш, Володю? Хіба я не маю рації? Ні, так не може тривати!

– Відчепись від молодих! Гарна пара. Обидва з мізками, намагаються.

– Намагається тільки Сашко, а ця Аня з нього всі соки вип’є, а як диплом отримає, то піде геть. Володю, не дивись на мене таким поглядом! Ну не його вона поля ягода… – благала Тетяна.

Володимир, схрестивши руки на грудях, похмуро дивився на дружину.

– І чого ж ти хочеш?

– Хочу, щоб вони розлучилися! Сашко молодий, ще знайде собі нормальну наречену. Не велика втрата…

Володимир демонстративно сплюнув убік і пішов у вітальню. Тетяна пішла за ним, продовжуючи голосити.

– Треба їх розлучити. Чуєш? Поки до весілля не дійшло. Потім буде важче.

Володимир різко загальмував, і Тетяна, не чекаючи на це, врізалася в його спину. Він повернувся і подивився на дружину таким поглядом, що та втисла голову в плечі.

– Ти хвора, Таня!

– Що? Я почуваю себе добре. Справді, голова болить, але…

– Ти захворіла, – сухо повторив Володимир, перервавши дружину. – Свекрозом головного мозку!

Тетяна лише кліпала очима і незрозуміло дивилася на чоловіка. Володимир відвернувся, зайшов у вітальню, плюхнувся на диван і почав клацати пультом, ігноруючи застиглу фігуру дружини в коридорі.

Декілька днів після візиту гостей Тетяна не могла знайти собі місця. Так, Ганна була гарною дівчиною, але ніби не гідною її сина.

Ці думки лякали її, адже вона справді ніколи такою не була. А тут почала чіплятися до вибору сина, боячись, що він потрапить у пастку якоїсь хитрої дівчини, яка зламає йому життя.

– Якщо Аня не підходить, то якою я хотіла б бачити наречену Сашка? – розмірковувала Тетяна.

Увечері, займаючись приготуванням, вона почула, як у Володимира задзвонив телефон. Відповівши на дзвінок, він одразу встав, накинув на себе вітрівку і вискочив у під’їзд, ігноруючи питання дружини.

Тетяна, не знімаючи фартуха, підійшла до вхідних дверей і визирнула назовні. У під’їзді почулися кроки. На мить Тетяні здалося, що вона чує до болю знайомий голос. По спині пробіг холодок.

Через секунду ноги підкосилися і перед її дверима постала постать, яку вона найменше очікувала побачити.

– Ну привіт, Тетяно!

На порозі стояла огрядна жінка, простягаючи пухкі руки.

– Ну ж бо, обійми маму! – Басом сказала вона.

Тетяна заціпеніла. Володимир зайшов слідом за матір’ю і з такою ж широкою посмішкою, як зустрічав сина з Ганною, дивився на дружину.

– Здрастуйте, мамо … А ви як тут?

Як, я тут? Володя зателефонував, сказав, що вам потрібна допомога. Ну, що ти не впораєшся без мене? А я ж казала, що за допомогою ще звернетеся! – свекруха міцно притиснула Тетяну до себе.

У ніс ударив їдкий запах дешевого лаку для волосся з домішкою нудотних парфумів.

Тетяна мимоволі посміхнулася і дозволила себе обійняти.

– А ти, як я подивлюся, зовсім себе запустила, – свекруха гидливо помацала її фартух. – Ну, нічого. Я тут тобі дрібничок привезла, для тебе купила.

– Хоч пристойно виглядатимеш у своєму будинку. Так, Володю, сумку мою в спальню занеси, а я поки що руки помию.

Свекруха важким кроком пішла у ванну кімнату. Тетяна так і залишилася стояти біля входу, заціпенівши. Володимир підійшов ззаду й усміхнувся.

– За що? – прошипіла Тетяна. – За що ти так зі мною?

– Я тебе лікую від свекрозу, Танюша!

– Але я ж не така, як … вона.

– Поки що ні, але повільно перетворюєшся на неї. А тепер – йди, – Володимир жестом показав на ванну. – Звітуй, чому в тебе немає смердючого господарського мила і виправдуйся, чому в тебе не білі рушники.

Володимир, насвистуючи, легко підхопив сумку матері й поніс у спальню. Тетяна не могла зрушити з місця.

Свекруха хоч і жила в сусідньому містечку на відстані п’ятдесяти кілометрів, але приїжджала рідко. І в цьому була заслуга самої Тетяни, яка з боєм вигризла свій особистий простір за роки шлюбу з Володимиром.

А тепер вона у неї в будинку і без попередньої підготовки. Гірше покарання Тетяна вигадати не могла.

За хвилину Володимир підійшов до дружини, яка все ще стояла у коридорі.

– Я тобі цього не пробачу, – знову прошипіла Тетяна.

– І не треба. Просто хотів нагадати тобі, Танюша, що колись давно ти, коли вчилася, переїхала до мене і почала жити моїм коштом.

– І мати моя тебе називала білоручкою, і цькувала всіляко. А я був за тебе горою. Як зараз Сашко стоїть горою за Анюту. А тепер – йди до матері. Вихідні будуть складними, зате лікування гарантовано!

Тетяна, опустивши голову, пішла у бік ванни, де вже було чутно невдоволений голос свекрухи.

– Таня, тільки не кажи, що ти переш цим порошком? Від нього ж несе суцільною хімією! Боже мій, хіба ж можна цим прати?

Тетяна, важко зітхнувши, прокричала:

– Іду, мамо, йду … Зараз з усім розберемося!

Не забувайте, що ви теж невістки, а свекрухи не всі добрі та пухнасті. Інколи, не завадить подивитися на себе з боку, та пригадати, якими ви були на початку сімейного життя.

Можливо, не потрібно пхати носа в життя дорослих дітей? Це їх вибір, їхнє життя…

А ви що скажете з цього приводу?