Шлюб тримається на взаєморозумінні та вмінні прощати. Я сам в цьому пересвідчився, після інциденту, який міг зруйнувати мої стосунки.

Почалося все давно. Дуже давно. Я навіть не знав, що таке може статися в реальному житті. Думав, так тільки в кіно буває.

Ми ніяк не могли народити дитину. Сім довгих років жили в шлюбі, але нащадків не мали. Я довго не хотів йти до лікаря. Дружина наполягла. Її слова звучали, як ультиматум. Чоловіків перевірити простіше та швидше.

Я отримав результати. Проблема була в мені. Я – безплідний. Для мене то був кінець світу. Моя дружина хотіла дітей. Вона мріяла народити хоча б двох. Час спливав. Нам вже було за тридцять.

«Якщо вона дізнається, що в наших проблемах винен я, то одразу кине мене!» — думав і одразу бліднув.

Дружина помічала мою дивну поведінку. Вона не раз запитувала, що в мене сталося? Про результати аналізів також допитувалася, але я беріг їх в таємниці. Відбріхувався, як міг.

Коли живеш з людиною дуже довго, вона чудово вивчає твою поведінку. От так було і зі мною. Пройшло півроку, як я здав ті аналізи і збрехав, що зі мною все добре. Жінка поступово втрачала до мене інтерес. Я це чудово бачив. Не знав, як до неї підійти, щоб поговорити.

Довелося прикласти багато зусиль, аби наважитися сказати правду. Було занадто пізно. Дружина погодилася на відрядження. Сказала про це по телефону, коли була на півдорозі до нового місця роботи. Її не було вдома півроку.

Дзвонила кохана Ірина дуже рідко. Може раз в тиждень, а може – раз в місяць. Висновок був очевидний – вона знайшла нового чоловіка. Я ходив, мучався, адже не знав, як з нею про все поговорити.

«Треба було одразу зізнатися!» — картав себе я.

Коли я пройшов через всі стадії сприйняття: відмова вірити, гнів, торг та, врешті решт, прийняття, дружина подзвонила сама. Просила забрати її з вокзалу. Через лічені хвилини, я опинився на місці. Не міг себе стримати. Сказав їй все. Зізнався в своїй брехні. Говорив, як я каюсь. Казав, що не проти взяти дитину з дитячого будинку, аби лише вона була щаслива. Клявся їй у вірності та вічному коханні.

Дружина була якась… інша. Похмура, пригнічена і зовсім холодна до мене. Напевне, її кохання давно пройшло. Вона ховала свої очі. Намагалася рідше пересікатися зі мною. Я чудово розумів, що вона була з іншим чоловіком. Дружина не могла почати розмову. Ініціативу взяв на себе я.

— Давай забудемо про твою зраду і просто будемо жити далі. Я сам у всьому винен. Треба було одразу тобі зізнатися. – Випалив я.

Дружина дивилася на мене широко відкрити очима.

— Як?..

— Я давно все зрозумів. Кохана, ми вже вісім років разом. Ти думаєш, я за стільки років не вивчив тебе?

Дружина опустила очі. Здавалося, вона хотіла провалитися скрізь землю.

— Любий… Я народила.

Після цих слів, очі розширилися в мене.

— ВІД НЬОГО!?

Я не хотів гримати на неї. Воно вирвалося само собою.

Дружина одразу заплакала. Вона плакала так гучно та так гірко, що мій гнів одразу вщух.

— Ну, все, вибач… Я сам почав цю розмову. Заспокойся, люба. Ми все здолаємо. Разом. – Обіймав її і намагався підбадьорити.

— Я не хотіла зраджувати… — Белькотіла дружина.

Вона почала говорити. Говорила дуже довго. Я уважно слухав. Мене не покидало відчуття, що я слухаю переказ якогось дешевого любовного роману.

Дружина поїхала на корпоратив. Там вона перебрала і зрадила мені з колегою. Вона навіть не думала, що після першого разу – завагітніє. Коли з’явилися перші симптоми вагітності, дружина одразу побігла до лікаря. Про мою безплідність вона знала. З самого початку. Довго думала залишити дитину чи зробити аборт?

На допомогу прийшла подруга. Вона «порадила» зберегти вагітність, а в пологовому – віддати. Є безліч охочих забрати немовля. Так дружина і зробила. Поки могла, тримала свою вагітність в секреті. Як тільки живіть почав інтенсивно збільшуватися, вона втекла до тієї самої подруги-порадниці. Мені збрехала, що поїхала у відрядження.

Дружина дотримувалася плану до останнього. В пологовому відмовилася від дитини. Трішки полежала. Прийшла до тями. На четвертий день, приїхала додому.

Я слухав уважно. На середині розповіді, я вже знав, що мені треба зробити. «Подруга-порадниця» охоче розповіла, де мені шукати МОЮ дитину. Я безплідний. Своїх дітей ніколи не матиму. Що мені втрачати? Ну, будуть про мене говорити, що я «підкаблучник» і «прийняв гулящу жінку назад». І що мені з того?

Зараз нашій дитині п’ять років. Ульяна для мене сенс всього життя. Моя донечка – викапана мама. Поки що, вона не знає історію свого народження. Ми їй обов’язково все розповімо. Я нічого не боюся. Не страшить мене, якщо донька захоче знайти біологічного батька. Переконаний, що зміг стати для неї чудовим батьком. З дружиною ми винесли чудовий урок – потрібно завжди говорити один одному правду.

КІНЕЦЬ.