Дружина пішла.

А я думав «Куди вона дінеться».

Все сталося якось несподівано, і я навіть не прийняв цього всерйоз, коли допомагав збирати їй речі, мої думки були зовсім про інше, про завтрашню робочу зустрічі і яку краватку одягнути під мою улюблену сорочку.

Та й вранці не було особливих відчуттів, як зазвичай поснідав, нічого особливого, напевно, дивно. Швидше за все я був упевнений, що ввечері, коли я прийду вона вже повернеться.

І навіть коли я випадково розлив в офісі на себе каву і забруднив свою улюблену краватку, то теж якось і не засмутився так як був абсолютно впевнений, що вже ввечері вона запере і врятує мою краватку.

Найнеприємніше почалося ввечері, коли я відкрив двері, в квартирі було темно, вечерею і не пахло, і на столі так і залишилася стояти брудна чашка з чаєм, яку я залишив ще вранці.

Квартира була якоюсь особливо порожньою.

Уже кілька ночей я не міг нормально спати, і ліжко мені здавалася надто великим і незручним, а прокидався я під самий світанок від бажання розбудити її своїми пoцілунками і нехай я в ще раз не висплюся, але зможу насoлодитися нею.

Нічого не було. Мене оточила порожнеча.

І тільки її холодна подушка лежала поруч.

Ще десь через тиждень почали приходити думки про Бога, хоча до цього мені не було ніякого діла до нього.

Виявляється, як було здорово відчувати її тихе дихання, коли вона спала поруч і всім тiлом відчувати її тепло і присутність, і поспішати кожен день з роботи. А зараз тільки самотність. Стpах. Та ще пляма від кави на улюбленій краватці. Та й ще гордість, через яку я її не зупинив, тепер якось зменшились в розмірах.

І тут в квартирі пролунав дзвінок.

За дверима стояла вона, і були якісь звичайні фрази і її глибокі очі.

Вона повернулася, і тепер то вже точно я ніколи не дозволю їй піти!

Люди, цінуйте те, що маєте.

КІНЕЦЬ.