– Вона – невістка, а я рідний син. Мамо, ти нічого не плутаєш? Кого ти виселяти зібралася з квартири? – розгублено питає мене Олег, який явно не очікував такого рішення від мене.

– Я квартиру онуку залишаю, бо він маленький, і я його на вулицю вигнати не можу, а син у мене дорослий, він точно сам про себе може подбати, – кажу.

Нещодавно невістка мені зателефонувала і зі сльозами на очах повідомила, що Олег знайшов собі іншу жінку, тому хоче розлучення, а Наталі сказав, щоб вона виселялася з його квартири.

– Нікуди не збирайся, Наталка, зараз я приїду до вас, – скомандувала я.

Було вже доволі пізно, але громадський транспорт ще курсував. Я сіла в тролейбус, і за 50 хвилин вже була у сина з невісткою, бо зрозуміла, що без мене ця справа не обійдеться.

Сім років тому мій єдиний син Олег вирішив одружитися. Звичайно, що я зраділа, та й дівчина, яку він привів до мене знайомитися, мені дуже сподобалася.

Олега я ростила одна, його батько не витримав побутових притирок, сказав, що йому все це набридло, і розлучився зі мною. Подальша доля його сина його не цікавила. Чоловік обмежився лише мізерними аліментами, і створив іншу родину, а про нас з сином забув.

Свого сина я намагалася виростити хорошою людиною, але бачила, що в його характері є багато схожості на його батька, що було природно, та я сподівалася, що син не стане схожим на нього.

Щойно Олег повідомив, що планує одружуватися, я відразу віддала йому свою двокімнатну квартиру, а сама переїхала до своєї мами в однокімнатну, вважала, що нам вистачить, та й за мамою вже догляд був потрібний, тому таке рішення видавалося мені правильним.

У молодят на початках все було дуже добре, була любов, було взаєморозуміння. Не обходилося, правда, і без дрібних суперечок, але як же без них.

Невістку дратувало те, що син розкидає свої речі по всій квартирі, не прибирає зі столу за собою тарілку, вона постійно робила йому за це зауваження, і я її в цьому підтримувала, бо я сама постійно намагалася привчити Олега до чистоти.

Потім народилася дитина, і стосунки подружжя різко погіршилися. Наталя втомлювалася, а Олег їй зовсім не допомагав. Він казав, що боїться брати немовля на руки.

Приходив з роботи, лягав на диван і дивився в телефон або телевізор, замість того, щоб дати дружині час трохи відпочити.

Доводилося мені бігати до них і сидіти з малюком, гуляти, щоб невістка могла помитися і виспатися.

Коли хлопчик підріс і пішов садок, став самостійнішим, я сподівалася, що Олег включиться – буде грати з сином в футбол чи ходити гуляти в парк, але Олегу було ніколи.

Виявляється, він завів собі роман на стороні, і вирішив, що буде розлучатися.

– Твоя справа, хочеш, розлучайся, але в квартирі залишається Наталка з онуком, а ти йди куди хочеш, – кажу.

– Мамо, я твій син, а вона тобі ніхто. Та й Вірі я вже пообіцяв, що ми житимемо тут, – заявив Олег.

Син сказав, що якщо я не зміню свого рішення, то він мене не хоче знати.

Та я не передумала, залишила невістку і внука в своїй квартирі, принаймні, на час, поки Наталя щось не придумає.

Я невістку дуже розумію, бо сама була на її місці. Це важко, коли чоловік безвідповідальний. Мушу визнати, що, на жаль, мій син повторив шлях свого батька.

Ну що ж, він зробив свій вибір, а я зробила свій.

А яка ваша думка? Я правильно вчинила?

Джерело