— Я їй одразу казала, що вона даремно все це затіяла взагалі, – каже приятельці Софія.

– Нічого доброго з цієї витівки й не вийшло, перелаялися тільки всі.

— А мама чимось хвора? Є привід для занепокоєння?

— Нічим особливим вона не хворіє, не більше, ніж просто вік. Вона просто вирішила, що раз у неї ювілей скоро, та й цифра солідна, то саме час потурбуватися про заповіт.

Та ще й із братом моїм молодшим у неї стосунки не надто добрі, ти ж у курсі, вони багато років не спілкуються, та й із тими онуками мама не хоче підтримувати стосунки.

Мама Софії – жінка літня і матеріально забезпечена. Їй за місяць виповниться 80 років, до ювілею готуються і дочка з чоловіком, і онуки з сім’ями. Старенька 4 рази була заміжня, дочка від першого, сина від третього, був ще й четвертий чоловік. Квартир та іншої нерухомості було багато.

— Я заміж виходила, і мама перевела на мене кооперативну квартиру, брат одружився, і йому мама віддала квартиру його рідного батька, так всі її чоловіки, відійшовши на той світ, власність переоформлювали на неї, все було в її руках, – пояснює Софія.

— Вона чотири рази вдова? Ох нічого собі?

— Ну ось так, усі чоловіки були її старші на багато років, я не засуджую, але по життю було мамі легко завжди, не працювала, жила тим, що спочатку чоловіки заробляли, а потім вона нерухомість здавала в оренду.

Зараз у неї заміський будинок, двокімнатна в столиці й однокімнатна в Борисполі, років 12 тому вона так гроші вклала. І тут вирішила, що треба за життя всім розпорядитися, щоб Галя собі нічого не відхапала.

Галочка, Галина – це та сама дружина молодшого сина бабусі. Свекрусі вона категорично не подобалася, син став на її захист і вщент з матір’ю посварився.

Не спілкуються багато років. Софія вважає, що даремно Галина і брат так себе повели: мама не цукор, але вони живуть у квартирі, яку синові вона подарувала. Але обидва горді й про примирення не йдеться. Софія з братом теж спілкується по великих церковних святах: Галина і на сестру чоловіка ображається за щось.

У самої Софії Костянтинівни дочка 34-х років від роду і син, якому 32. Обидва вже обзавелися власними сім’ями, живуть в іпотечних квартирах, у дочки двоє дітей, у сина дітей поки що немає, але очікується через 4 місяці.

— Зібрала нас усіх, вона ж у двокімнатній живе останні роки, заміський будинок – 2 поверхи, не хоче вже його утримувати, здає на літо дачникам. Квартиру теж здає, – продовжує Софія Костянтинівна. – І оголосила, що писатиме заповіт, щоб після її відходу з життя ніхто не посварився.

— Ага, щоб пересварилися всі ще заздалегідь, – усміхається подруга.

— Ну так і вийшло в підсумку…

— А що не так було? Не так було все. Старенька розсудила, що в онучки вже двоє дітей, двокімнатна квартира в столиці є, нехай і з іпотекою, значить, їй нехай відійде будинок і однокімнатна квартира в Борисполі. А в сина з дружиною однокімнатну куплено в кредит, нехай заберуть двокімнатну в столиці, ремонт відносно свіжий у мами, робили два роки тому.

Та й узагалі, йшлося про перспективу, мама ж не збирається нас покидати завтра або наступного дня після складання необхідних документів. Але тут невістка моя й обурилася.

— Нормально Ви, бабусю, вирішили! Онучці, в якої є вже квартира двокімнатна, потрібна як повітря однокімнатна квартира й двоповерхові хороми, а онукові обдерту хатку в столиці й вистачить із нього?

Невістка у Софії Костянтинівни гаряча, за словом у кишеню не полізе, але такого, здається, від неї і власний чоловік не очікував. На запитання чого конкретно хоче майбутня мати, вона відповіла, щоб було справедливо, треба її чоловікові подарувати двокімнатну, його сестрі однокімнатну, а будинок має ділитися навпіл.

— Ох і розмахнулась, – хитає головою подруга Софії Костянтинівни. – Рівноправність, ага.

Але бабуся найбільше образилася саме за слова «обдерта двокімнатна». Внучка, яка спочатку була згодна на будь-яке рішення бабусі, почувши про нерівноцінний розподіл, та ще й не від брата, а від його дружини, теж висловилася. Загалом, сімейний захід закінчився гучним (розповідь для сайту Рідне Слово) скандалом. Та ще й онук обурився, що нерви піднімають його дружині в положенні.

— І що тепер? Ювілей мами накрився? А із заповітом як? – цікавиться приятелька зі сміхом.

— Ювілей мама відзначати збирається, щоправда, не хоче на ньому бачити дружину онука, щоб не нервувала з огляду на її цікавий стан. І найцікавіше, що син збирається йти, а невістка його спокійно відпускає, все сподівається, що хоч щось, але перепаде їм від щедрості. А ось із заповітом… Мама мені сказала, що все вона заповідає мені, а вже зі своїми дітьми я повинна буду сама розібратися, – зітхає Софія Костянтинівна.

– А ось відразу так не можна було зробити? Треба було підняти весь цей спектакль?

—  Ну ось тобі й скандал у спадок дістанеться, – хитає головою подруга.

– І як ділити будеш між дітками?

Софія Костянтинівна подрузі своїх думок не видала, головою похитала і плечима знизала. Хіба мало, витече новина про її рішення, не треба цього. По-перше, нехай усе йде своєю чергою, мама жива і нехай живе ще довгі роки. А по-друге…

А по-друге, рішення самої Софії Костянтинівни сподобається її дітям ще менше. Вона серйозно думає про те, що однокімнатна квартира нехай дістанеться братові, хоч щось від матері.

Двокімнатну покійної вона здасть, нехай у неї на старості років будуть гроші. А дачею користуватиметься, поки є сили, а далі буде видно.

«Настане мій час, після мене спадкоємці нехай діляться і гризуться як хочуть, я цього вже не побачу», – каже Софія Константинівна.

КІНЕЦЬ.