До народження дитини я була вчителькою у школі.

Люблю свою роботу. Дехто думає, що моя робота зводиться до того, щоб провести урок і піти додому. Але це не так. Після занять я роблю ще дуже багато паперової та інформаційної роботи. Мені постійно потрібно підвищувати кваліфікацію та тримати руку на пульсі. Крім того, перевірку домашніх робіт ніхто не скасовував. Як співається у відомій пісні: “Ти замість того, щоб кудась піти, сидиш перевіряєш зошити…”

Я змогла відпочити лише невеликий проміжок часу.

А саме з сьомого місяця вагітності до народження дитини.

В школі я була дуже цінним співробітником та, коли я вийшла в декрет, без мене не могли впоратись та я постійно допомагала школі віддалено. Добре, що ми живемо в такі часи, що це можна робити через інтернет. Але це аж ніяк не спрощувало мою роботу. Я витрачала свій дорогоцінний час не на відпочинок, а на роботу.

Мій чоловік Влад дивувався моїй силі та витривалості. Він не міг зрозуміти, що насправді я слабка та не можу виконувати стільки багато роботи, а роблю її лише тому, що мушу. Я жінка горда та не в моїх правилах просити про допомогу.

Коли Арсенчик пішов до дитячого садочку, легше не стало. Я повернулася на роботу та зрозуміла, що у сфері освіти відбулося дуже багато змін та мені тепер доведеться наздоганяти своїх колег.

Я так втомлювалася, що у мене не було сил навіть повечеряти.

Якось я повернулася додому та так і сказала:

– У мене немає сил на те, щоб приготувати вечерю. Я йду спати.

Я розуміла, що це мій обов’язок та що після таких слів на мене завалиться шквал критики, будуть говорити, що я не виконую домашні обов’язки, маніпулювати тим, що Влад знайде собі жінку, яка зможе готувати вечерю. Та в той момент мені було абсолютно все одно, я була дуже виснажена.

Влад все зрозумів та сказав, що сам може приготувати вечерю. Тоді в моїй голові промайнула думка: “А що, так можна було?”.

Мені було приємно, що чоловік мене зрозумів та не став жалітися на відсутність вечері. Відтоді вечеря на Владові, він навчився готувати за короткий проміжок часу та у мене з’явилося більше часу на відпочинок. Якби я раніше звернулася до чоловіка за допомогою, то не довела б себе до виснаження.

Я зрозуміла, що іноді варто переступити через свою гордість та попросити близьких тобі людей про допомогу. Чому я думала, що я отримаю відмову, якщо про щось попрошу? Я щаслива, що помилялася у своєму чоловіку та що він не став телефонувати своїй мамі зі скаргами та вчинив як справжній чоловік.

З часом ми почали на вихідних ходити в кафе, щоб поїсти та це дало змогу мені відпочити ще й на вихідних.

КІНЕЦЬ.