Двічі на тиждень я купую продукти. У два дощові візити я помітила на вулиці літню жінку, але поспішила пройти повз.

Сьогодні, коли настрій у мене був піднятий, я знову побачила її.

На відміну від звичайних жебраків, вона мовчала, стояла з потертою чашкою, не виглядала ні бездомною, ні п’яною.

Вона була чистою, хоч і в старому одязі.

Коли я підійшла, її очі, сповнені сліз, показали, що їй соромно бути в такому стані.

Я запитала, чи їй потрібна допомога, вона двічі відмовилася.

Пізніше вона розповіла про свої труднощі, про те, що мешкає на мізерну пенсію, без сім’ї, ледве зводить кінці з кінцями, іноді вдаючись до жебракування.

У мене стислося серце.

Незважаючи на її відмову прийняти від мене купюру у 200 гривень, я купила два пакети продуктів.

На вулиці я запропонувала підвезти її, але вона вважала за краще йти пішки.

Дорогою до її будинку ми розмовляли.

Перед розставанням я віддала їй продукти і купюру в 1000 гривень, запевнивши, що це від щирого серця і нагадує мені про мою рідну покійну бабусю.

Незнайомка з вдячністю запросила мене на чай, який я пообіцяла випити у наступний приїзд, адже вже запізнювалася додому.

Я закликаю всіх виявляти співчуття, особливо до людей похилого віку.

Ніколи не знаєш майбутнього, а доброта завжди повертається багаторазово.