Таня ось-ось мала привести на світ дитину. Лікарі говорили, що залишилося буквально кілька тижнів. І вона вже дуже чекала на появу малюка на світ. Важко вже було ходити, сидіти, стояти. Але найважче було вечорами, коли Таня вкладалася спати. Синочок, немов, тільки й чекав, коли мама ляже, щоб почати грати у футбол внутрішніми органами.

– Футболістом буде, – сміявся чоловік Сашко.

– Тобі ось весело, а в мене скоро синці зсередини будуть, – бурчала Таня. Але, незважаючи на всі труднощі, вона вже шалено любила сина. І Сашко любив і дуже чекав дитину. Він і не сподівався вже, що колись стане батьком.

Сашку було сорок чотири роки. На дванадцять років старший за свою дружину. Багато хто навіть жартував над ними, але їм було все одно. Сашко і Таня одне одного кохали, навіть одружилися всього через чотири місяці після знайомства. А чого тягнути-то? Не діти вже.

Та й про своє положення Таня дізналася всього через кілька місяців після весілля. Знала, як сильно чоловік хоче дитину. Та й вона була не проти, все ж не така вже й юна.

Вранці Сашко як завжди пішов на роботу. Таня вже вийшла в декретну відпустку, і в неї зараз почався період гніздування.

Ось і сьогодні Таня намила в дитячій підлогу, а потім вирішила, що в кімнаті не вистачає крісла. Вона уявила, як заколисує малюка в м’якому кріслі, і посміхнулася. Материнство здавалося їй чудовим часом, нехай вона в нього ще й не занурилася.

Недовго думаючи, Таня замовила через інтернет крісло, дуже сподіваючись, що чоловік не буде проти такої спонтанної і не найдешевшої покупки.

Доставити його мали вже сьогодні, оскільки крісло було в наявності. Власне, здебільшого саме з цієї причини вибір припав на цю модель. Терпінням Таня ніколи не вирізнялася, а під час виношування дитини все тільки посилилося.

Через годину після замовлення пролунав дзвінок у двері.

– Нічого собі, вони швидкі, – пробурмотіла жінка, прямуючи до дверей. У цей момент малюк сильно штовхнув її, нагадуючи, що йому не подобається, коли мама швидко ходить.

Таня погладила живіт і, не подивившись у вічко, відчинила двері. Вона була впевнена, що це доставка, ось і вчинила злегка безтурботно.

Але за дверима були не вантажники. На порозі стояла дівчина. Мідне волосся, веснянки на обличчі. У руках у неї була дорожня сумка, але навіть не це здивувало Таню. А погляд. Переляканий, немов загнане звірятко.

– Добрий день. Я можу вам допомогти? – запитала Таня.

Дівчина перевела погляд на живіт Тетяни і, здавалося, злякалася ще більше.

– Доброго дня, – тихо промовила вона. – А Олександр Андрійович тут проживає?

– Так, це мій чоловік, – усміхнулася Таня. – А що ви хотіли?

Дівчина зам’ялася.

– А він удома?

– Ні, на роботі.

Таня вже не посміхалася. Що за допит?

– А коли він повернеться?

– Увечері. То все ж таки, з якого ви питання?

Дівчина знову подивилася на живіт і заперечно мотнула головою.

– Так… Не з якого.

Таня насупилася. Це що ще за таємниці такі? Сашка вона любила і довіряла йому, тому нічого поганого не подумала. Але вся ситуація була досить дивною.

Дівчина зібралася піти, але Таня її гукнула.

– Я все ж таки наполягаю. Це мій чоловік, і я хотіла б знати, хто його розшукує.

Дівчина обхопила себе руками. Було видно, що вона страшенно нервує. Тані навіть здалося, що вона ось-ось розплачеться.

– Мене Мар’яна звати, – тихо промовила вона. – Я дочка Олександра Андрійовича.

Тані здалося, що вона потрапила в якесь низькопробне кіно. Доросла дочка її чоловіка, про яку Таня й не чула? Маячня якась…

– У мого чоловіка немає дітей, – твердо сказала вона.

– Він просто про мене не знав. Зараз, почекайте.

Дівчина почала копатися в сумці, а Таня озирнулася. Не вистачало, щоб хтось із сусідів ще все це почув.

– Ось.

Мар’яна простягнула Тані свідоцтво про своє народження, де батьком був записаний її чоловік. Ну, або повний тезка. А ще фото.

На фото був Сашко, тільки дуже молодий. А поруч із ним якась дівчина, дуже схожа на Мар’яну.

– Це моя мама, – прокоментувала гостя фото. – А це тато.

Тані стало погано. Вона все ще насилу могла в це повірити. Хотілося прогнати Мар’яну, і щоб Сашко з усім розібрався.

Немов підслухавши думки Тетяни, дівчина квапливо промовила:

– Я на сходах його почекаю. Вибачте за занепокоєння.

Таня зітхнула. Усе одно все само собою не розсмокчеться.

– Заходь, – промовила вона.

– Ні-ні, – мотнула дівчина головою.

– Досить сусідам шоу влаштовувати, заходь, кажу.

Мар’яна зніяковіло зайшла за Танею. Малюк знову пнувся в животі жінки, і вона погладила живіт. Щоправда, розуміла, що навряд чи зможе його заспокоїти, бо й сама сильно нервує.

– Голодна? – сухо запитала вона.

– Ні, – тут же відповіла дівчина, опускаючи голову.

– А якщо чесно?

Мар’яна зковтнула і кивнула.

Таня посадила непрохану гостю за стіл, а потім підігріла обід.

– Їж і розповідай, – веліла вона.

І Мар’яна, наминаючи за обидві щоки картоплю з котлетою, все розповіла.

Виявляється, мама Мар’яни дізналася ,що чекає на дитину,коли вони вже розлучилися з Олександром. Мама Мар’яни була образливою жінкою, так і не пробачила Сашка за те, що він її кинув. Ось і не стала говорити про дитину. Але Мар’яні, коли вона підросла, сказала, хто її батько. І навіть фото показала.

Таня з Сашком жили в його квартирі, що дісталася йому від батьків. І цю адресу мама Мар’яни знала, і доньці своїй повідомила.

Але Мар’яна і не збиралася знайомитися з батьком. Поки все в її житті не змінилося.

Мама кілька років тому зустріла чоловіка. Раніше вони з Мар’яною жили на орендованій квартирі, а потім переїхали до цього чоловіка.

Вітчим Мар’яну ніколи не любив, але терпів через її маму. А місяць тому мама пішла з життя,аварія. І тоді вітчим після похорону велів дівчині вимітатися.

Мар’яні щойно виповнилося вісімнадцять. Вона щойно закінчила школу і вступила вчитися в коледж. Йти їй було нікуди, гуртожитку при тому коледжі не було. Вона влаштувалася на підробіток, але грошей не вистачило б навіть на винаймання кімнати.

Кілька тижнів вона жила в подруги, але її батьки натякнули Мар’яні, що час би і честь знати. І дівчина від відчаю вирішила піти до батька.

– Мені від вас нічого не треба, правда, – ледь не плачучи, промовила вона. – Мені б трохи грошей у борг. Я коледж кину, піду працювати. Орендую квартиру, а потім, правда, все-все віддам!

У Тані в душі були змішані почуття. З одного боку, все це дуже недоречно. Їй ось-ось в лікарню, у них із Сашком такі прекрасні стосунки, а тут такі таємниці з минулого.

З іншого боку, їй було дуже шкода цю налякану і зневірену дівчинку. Якщо, звісно, вона не бреше.

Таня зателефонувала Сашку і веліла приїжджати додому.

– Дещо сталося, – промовила вона.

Сашко одразу ж відпросився з роботи і примчав додому. Якраз разом із доставкою крісла, про яке Таня вже й забула.

– Що сталося? – запитав він, спостерігаючи, як заносять меблі. – Ти через це мене з роботи вирвала?

– Ні.

Розплатившись із вантажниками, Таня потягла чоловіка в кімнату.

– Знайомся, – промовила вона, – Мар’яна – твоя дочка.

– Що за маячня? – хмикнув Сашко.

І все пішло по другому колу. Розповідь, докази.

Усе сходилося. Сашко і справді зустрічався з мамою Мар’яни, і вік Мар’яни відповідав.

Мар’яна мовчки чекала вердикту. Опустивши голову, вона сиділа на краєчку дивана. Втомлена, засмучена, перелякана.

– Підемо, поговоримо, – тихо сказала Таня Сашку.

Вони пішли на кухню і прикрили за собою двері.

– Що робити будемо? – запитала Таня.

– Я не знаю… Я поки що в шоці.

– Я теж… – зітхнула вона.

– Вибач, – винувато вимовив чоловік. – Я навіть і не здогадувався.

Загалом, вирішили, що поки Мар’яна зупиниться в них (не виганяти ж її на вулицю), а потім вони зроблять тест.

Мар’яну поселили у вітальні. Щойно вона лягла спати, одразу ж відключилася. Явно дуже втомилася.

Тест зробили, і він підтвердив, що Сашко батько. Поки чекали результатів, Мар’яна жила в Тані й Сашка. Але вони її навіть не помічали. Дівчина намагалася не муляти їм очі, пропадаючи то в коледжі, то на підробітку.

А тут ще й в Тані все почалися. Вирішили відкласти питання з Мар’яною на потім, зараз головне було привести на світ здорового малюка.

Коли Таню і сина виписали, Мар’яна все ще була в їхній квартирі.

– Я скоро поїду, – промовила вона, подивившись на принесений згорток.

– Хочеш потримати? – запитала Таня. – Усе ж це твій брат.

Мар’яна кивнула і взяла на руки малюка.

Перші дні всі звикали до нового члена сім’ї. І знову питання про те, куди прилаштувати Мар’яну, відійшло на другий план. До того ж дівчина дуже допомагала Тані. Готувала їжу, прибирала, намагалася взяти на себе всі побутові питання, щоб Таня могла спокійно займатися сином.

А якось уночі Таня прокинулася, бо їй здалося, що Лев плакав. Він спав у своїй кімнаті, а в спальні була радіоняня.

Таня прислухалася, але було тихо. Тоді вона вирішила перевірити.

Вона тихенько відчинила двері в дитячу і побачила, як Мар’яна гойдає малюка.

– Тихо, тихо, – пошепки говорила вона, – не буди свою маму, дай їй трохи поспати. Я тебе зараз заколисаю, і ти міцно заснеш.

Таня дивилася на цю картину і не розуміла, що вона відчуває. Мар’яна так намагалася бути хоч комусь у цьому житті потрібною. Вона завжди була потрібна лише мамі, але та пішла на той світ.

Дівчинка залишилася зовсім одна. І якщо вони зараз її виженуть, навіть якщо орендують їй квартиру і даватимуть трохи грошей, щоб вона не кидала коледж, Мар’яна все одно буде самотня. Нечесно позбавляти її батька, якого і так не було в її житті. Нехай і не з вини Сашка.

Мар’яна обернулася і побачила Таню в дверях.

– Лев заплакав, а я не спала. Вирішила його заколисати, щоб він тебе не розбудив, – тут же злякано промовила вона.

– Усе гаразд, – посміхнулася Таня. – Заснув?

Мар’яна подивилася на малюка, а потім з посмішкою кивнула.

Уранці, коли Мар’яна пішла в коледж, Таня вирішила поговорити із Сашком.

– Я подумала, нехай твоя дочка поки що в нас залишається. Усе ж таки молода дівчина, як вона одна буде? Та й допомагає вона мені. Ти що думаєш?

– Я тільки за, – посміхнувся Сашко.

Коли Мар’яні запропонували залишитися, вона навіть не повірила.

– Я вам заважати не буду?

– Ну, поки що не заважала, – знизала Таня плечима. – А там подивимося. Закінчи коледж, знайди роботу, і тоді можеш з’їжджати. А поки вчишся, живи.

Мар’яна і справді до кінця навчання прожила у батька і його сім’ї. Та напевно, ця сім’я стала і її. Вона дуже допомагала Тані, шалено полюбила брата і з теплом ставилася до батька.

І навіть коли вона влаштувалася на роботу і з’їхала, все одно часто бувала в них у гостях.

І Таня прийняла її. Адже Мар’яна ні в чому не винна. І завдяки цьому отримала в її особі подругу і допомогу.

Але ж усе могло бути інакше, якби тоді Таня зачинила перед нею двері. Могло б бути кілька зіпсованих доль, якби в них із чоловіком стався через це розлад. І Лев не знайшов би сестру, та й батька міг би втратити.

Часом дуже важливо прийняти правильне рішення. Нехай і дуже важке.