– Вітю, ти що наробив?

– Таня влетіла у вітальню, як фурія.

– Ці вареники були на замовлення. Мені сьогодні їх треба доставити клієнтці.

Чоловік розгублено глянув на дружину:

– Вибач, я не знав. Вони ж лежали на нашій полиці у морозильній камері. Я хотів їсти, та зварив їх.

…Таня пленталася додому з великим пакетом продуктів із супермаркету. Від утоми тридцяти чотирирічна жінка ледве пересувала ноги.

Сумні думки долали Тетяну. Вдома чекали двоє дітей та чоловік Віктор, але їй хотілося лише одного… просто виспатися.

Таня із чоловіком познайомилися тринадцять років тому. Симпатія виникла відразу і незабаром переросла в серйозне почуття.

Коли молодик запропонував одружитися, то дівчина із задоволенням погодилася. Подружжя жило у невеликому місті, неподалік великого обласного центру.

Віктор був родом із Чернівців, а до рідного міста Тані приїхав працювати на місцевий завод.

Дівчина працювала продавчинею в одному із мережевих супермаркетів. Вона була старшою дочкою у великій родині.

П’ятеро молодших братів і сестер були шкільного та дитсадкового віку. Сім’я дівчини жила у селищі неподалік міста.

Після закінчення міського технікуму Таня одразу розпочала трудові будні, бо батьки жили скромно і допомогти не могли.

Шлюб із Віктором став для неї чудовою нагодою збудувати власну велику родину, про яку вона завжди мріяла.

Перші кілька років шлюбу були щасливими. Через рік після весілля з’явився син Кирило.

Віктор працював на заводі, а Таня перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною.

Коли синові виповнилося два роки, молода мама влаштувала Кирила в дитячий садок і повернулася на роботу.

– Мені так подобалося повертатися з роботи й бачити тебе вдома, – зізнався Віктор. – Смачна гаряча вечеря, твоя запашна випічка.

– Як же я тепер без цього?

Чоловік щенячими очима дивився на Тетяну.

– Мені теж подобається перебувати вдома, – відповіла дівчина. – Але ж нам треба сплачувати іпотеку, а отже, гроші потрібні.

– Але обіцяю, що у вихідні радуватиму тебе смаколиками.

Дружина підійшла й уткнулася чоловікові в плече.

За визнанням родичів та знайомих Тетяна дуже добре готувала. Вона могла організувати найсмачніше гуляння з мінімальними витратами.

Пельмені, вареники, манти, млинці, та випічка – нікого з гостей не залишали байдужими.

Через два роки Таня була вдруге в положенні, й у них з’явилася дочка Ліза. Третє її цікаве положення через рік, стало для них повною несподіванкою.

Вони довго радилися, але вирішили, що дитина має з’явитися на світ. Дочка Маша стала їхнім рудим сонечком, повною копією Віктора.

Навантаження на сімейний бюджет різко збільшилося.

Тетяна поки що не могла повернутися на роботу з об’єктивних причин, а зарплати чоловіка насилу вистачало на виплату кредиту та продукти.

– Мамо, ти вибач мені, будь ласка, – сказала Таня мамі. – Я розумію, що вам самим важко доводиться, а тут ще я зі своїми проблемами.

– Ну, що поробиш, – мама погладила Таню по голові. – Жаль, що я не можу тобі допомогти вам грішми.

– Сама розумієш, що тато насилу тягне наше велике сімейство.

Мама втомлено посміхнулася:

– Добре, що господарство та город рятують. Може, вам теж треба було у нас у селищі оселитися? Іпотеку не довелося б брати.

– Ти ж знаєш, що Вітя далекий від сільського життя, – відповіла Таня. – А я тягти сама все не зможу, а в місті робота все ж поруч.

– Нічого, ось діти підростуть, вийду на роботу і полегшає.

Жінки обійнялися.

– Скажи тату, дякую за м’ясо та овочі, – Таня помахала мамі рукою і сіла в автомобіль.

Дорогою додому Таня не могла позбутися важких думок. Старенька «десятка» чоловіка спокійно їхала сільською дорогою.

– Добре хоч батьки дали продукти, – перервала важку мовчанку Таня. – Бо я вже й не знала, з чого готувати. До зарплати ще цілий тиждень.

– Так, – протяжно відповів Вітя.

– Тут ще така справа…

Чоловік замовк, але, побачивши зляканий погляд Тані, продовжив:

– На заводі скорочення штату. Ну, не бійся, мене не звільняють. Сказали, що переведуть на змінний режим роботи.

– Тільки не кажи, що тепер зарплата зменшиться, – схвильовано сказала жінка.

– Найімовірніше так, – зізнався Вітя.

Вони замовкли й продовжили шлях додому у повній тиші.

Тетяна була готова розплакатися. Вона й досі не розуміла, як їм жити на скромні доходи. Тепер ситуація глобально посилювалася.

Весь наступний рік пройшов у атмосфері тотальної економії. Таня, як і раніше, перебувала в декретній відпустці з двома молодшими дітьми.

Віктор працював подобово на заводі, та не намагався знайти жодної альтернативи для додаткового заробітку.

– Вітю, може час знайти якийсь підробіток? – Почала Таня серйозну розмову. – На заводі ти добу, а три вдома. Невже не можна знайти додатковий заробіток?

Чоловік здивовано глянув на дружину.

– Як ти собі це уявляєш? – невдоволено сказав він. – Після кожної зміни мені треба відіспатися.

– Залишається два дні. Яку роботу я можу знайти на ці два дні?

– Я не знаю, – у розпачі сказала Таня. – Але ж ти чоловік. Придумай щось. Звільнися із заводу і знайди іншу роботу.

– Ти ж бачиш, що ми важко виживаємо. Якби мої батьки не допомагали продуктами, взагалі не уявляю, як би ми жили із трьома дітьми.

Віктор розлютився і почав говорити дурниці.

– Треба було заміж за олігарха виходити, а не за роботягу, – кричав він. – Я звичайний мужик, де ти накажеш мені брати гроші?

– Я працюю, що тобі ще потрібно?

Таня ніколи не бачила чоловіка таким злим та різким у висловлюваннях. Вони сильно посварилися і кілька днів не розмовляли.

Чоловік ігнорував будь-які спроби дружини обговорити проблеми. Через місяць Віктор все ж таки зважився наслідувати прохання Тані.

У вільний час чоловік став підробляти в таксі на своїй «десятці».

Жінка трохи видихнула. Віктор став приносити додому додатковий заробіток, що полегшило життя усієї родини.

Таня була безмежно вдячна Віті. Тепер можна було, хоча б купити речі для дітей, що раніше було зробити вкрай складно.

Ось тільки радість тривала недовго.

– Ну от і все, – крикнув Віктор, зайшовши в коридор і кинувши документи на тумбочку.

Тетяна вискочила з кухні.

– Що трапилося? – схвильовано спитала вона.

– Водійських прав мене позбавляють за порушення правил дорожнього руху, – відтворивши мерзенну гримасу, заявив чоловік. – Заробив? Підробіток? Грошей не вистачає?

– Ну що, тепер ти задоволена?

Таня притулилася до одвірка, щоб не впасти. Ноги вмить стали ватяними після заяв чоловіка.

Виявилося, що Вітя після зміни випив пляшку пінного, поспав кілька годин та вийшов працювати у таксі.

– Як ти міг це зробити? Ти що з глузду з’їхав? – Кричала Тетяна.

– Я не думав, що так станеться?

– Що тепер буде? – Таня у розпачі заплакала.

Чоловік розлютився і пішов надвір. Вітю позбавили прав водія на півтора року. Наразі, Тетяна стала ще й сімейним водієм.

Відвозила та забирала чоловіка з роботи, а також старшого Кирила з дитячого садка.

Усвідомлюючи безвихідь ситуації, жінка судомно почала влаштовувати молодших дітей у дитячі ясла, щоб мати можливість повернутися на роботу.

Життя пішло своєю чергою.

Таня працювала у супермаркеті продавчинею, а Вітя на заводі. Матеріальне становище залишалося дуже складним.

Троє дітей, іпотека, все це потребувало постійних витрат.

Між подружжям постійно спалахували сварки та скандали. Віктор не збирався нічого міняти. Чоловіка все влаштовувало.

– Усім зараз тяжко, – спокійно заявив він. – Завод незабаром мають викупити нові власники, і тоді все буде супер.

– А це коли станеться – завтра, а може, післязавтра, а може через місяць? – з глузуванням спитала Таня. – А їсти хочеться щодня!

– Діти потребують витрат щодня. Це не може зачекати місяць, два, або більше.

– Невже не можна просто знайти нову роботу і піти із заводу, що ти вперся? Не розумію.

Таня та Вітя вкотре посварилися.

Їхнє нерозуміння досягло вже тих масштабів, впоратися з якими було дуже складно.

Жінка щосили намагалася поліпшити фінансове становище сім’ї. Після роботи та у вихідні дні стала займатися приготуванням заморожених напівфабрикатів, та випіканням на замовлення.

Тепер життя перетворилося на постійний конвеєр. Робочі будні у крамниці змінювалися робочими буднями на кухні.

Майже два роки Таня жила у такому ритмі. У якийсь момент жінками усвідомила, що перебуває на межі нервової та фізичної перевтоми.

Віктор дратував її дедалі більше. Його незворушність, спокій, незрозуміло на чому заснований, виводив Таню зі стану рівноваги.

Звичайно, рано чи пізно все це досягло точки кипіння.

– Вітю, ти що наробив? – Таня влетіла у вітальню, як фурія. – Ці вареники були на замовлення. Мені сьогодні їх треба доставити клієнтці.

Чоловік розгублено глянув на дружину:

– Вибач, я не знав. Вони ж лежали на нашій полиці у морозильній камері. Я хотів їсти, та зварив їх.

– Треба було просто зателефонувати та запитати, – злісно відповіла Тетяна. – Місця вільного не було, от я й поклала їх на нашу полицю.

– Зверху пакета був наклеєний напис із прізвищем замовниці, невже ти не бачив? Це жах!

Таня сіла і гірко заплакала. Вона не могла взяти себе в руки та заспокоїтися. Плач переріс в істерику.

Віктор не на жарт злякався і безрезультатно намагався втішити дружину.

У цих сльозах була давня накопичена образа, втома та злість.

Весь негатив, який жінка носила в собі останні роки, зараз був укладений у цих сльозах, що обпалювали її обличчя.

Через дві години Таня змогла нарешті заспокоїтися.

Поруч із нею весь цей час стояв зляканий чоловік і гладив її по голові, обіймав, цілував заплакані щоки.

Це був колосальний сплеск емоцій, який був необхідний подружжю.

– Ніколи більше мене так не лякай, – тихо сказав Вітя. – Я все зроблю, щоб ти та діти були щасливі та спокійні. Ти пробач.

– Я тільки зараз зрозумів, скільки звалив на твої плечі. Я обіцяю, що все виправлю.

З очей Тані знову по-зрадницькому потекли сльози. Вона пригорнулася до чоловіка. Вперше за довгий час, вона відчула підтримку та кохання другої половинки.

Чоловік дотримався слова. Через два місяці він знайшов дуже хорошу роботу в обласному центрі. Щоправда, доводилося довше добиратися на роботу, але це того коштувало.

Поступово в сім’ю повернулося кохання, порозуміння та спокій. Якби вона знала, що її істерика так подіє на чоловіка, то закотила б її набагато раніше.

Дякувати тим злощасним вареникам, які спровокували той сплеск. Недарма кажуть, що стрес відкриває таємні чакри енергії! Головне – спрямувати ту енергію у правильне річище. Я слушно міркую?

Дякую Вам, шановні читачі, за коментарі та вподобайки! Читайте з задоволенням!

КІНЕЦЬ.