Зіна та Віктор одружилися коли їм було по 24 роки. З перших днів Зіна все взяла до своїх рук. Віктор усі гроші віддавав їй, навіть заначку для себе ніколи не робив. Приклад мав. Раніше батько завжди так робив, а мама господарством уміло управляла.

А от у батьків Зіни було інакше. Кожен із батьків мав свій гаманець. Як там вони розраховувалися, але господарство велося добре і без суперечок. Тільки батьків вже нема. Залишився Зіні лише будинок від них. Родичів немає, крім тітки, але і вона далеко.

Після весілля першу свою зарплату Віктор одразу віддав Зіні. Вона не чекала, але не розгубилася. Гроші в скриньку поклала, раніше мама теж так робила. А потім подумала та переховала до книги.

Так у них і повелося всі гроші у Зіни. А Зіна придбає все. Віктор ніколи не задумувався є гроші чи їх нема: вони були завжди. А де заховані його не цікавило.

Окрім роботи Зіна з перших днів вирішила завести господарство. Ну зовсім небагато. Якось повернувшись із роботи Віктор був поставлений перед фактом: будуємо курник. Збудували. Кур десяток купили, а потім ще десяток, і ще. Яйця почали продавати.

А потім Зіна вирішила завести поросяток. У селі живуть, як же без худоби. Потім були бички та кози.

Жили не бідно, краще, ніж решта родичів Віктора.

Працювали, город, господарство. На нісенітниці різні часу не було. Все добре складалося, діти вже до школи ходили. Але родичам Віктора, особливо його молодшій сестрі, завидно стало. У Віктора господарство, хата повна чаша, діти виховані, а в сестри нічого, окрім чоловіка. Нема навіть квартири. Вирішила вона розбрат у сім’ю брата навести. Може, потім брат їй допоможе.

– Ти як підкаблучник, хіба можна всі гроші дружині віддавати. Ти б хоч на дрібні витрати залишав. З тобою навіть сходити нікуди не можна, у тебе немає грошей.

– А я й не збираюся нікуди ходити. У мене вдома роботи повно.

– Ну ось, що я говорю. Робота в нього ще вдома. А на сестру часу нема. Ти б хоч мені подарунок зробив, телефон новий хочу.

– А в тебе день народження лише взимку. Ти в чоловіка проси подарунки дорогі.

– А ти як дружині подарунки даруєш, якщо все їй віддаєш?

– Це моя справа. У нас домовленість із нею є. А тобі що треба. Ти у своїй сім’ї порядки наводь, не лізь до нас.

– Ось я й кажу, що ти підкаблучник. Не господар сам собі. Слова в сім’ї не маєш. Подивися скільки жінок хороших, гарних.

– Відчепись. У нас все добре. А якщо ти про гроші, то мені так зручніше. Віддав зарплату дружині та ні про що не думаєш,. Вона в мене розумна, сама все розподіляє.

– А як же з чоловіками посидіти із зарплати? Не хочеш? Чи дружина не дає.

– Не хочу. Ти ж добре знаєш, що я не вживаю. Чого ти до мене причепилася.

– Та ти хоч би батькам допоміг. Тут тобі також дружина не дає.

– А ти сама багато їм допомагаєш? Давно у них була?

– Ну, давно. В мене ж сім’я.

– У тебе чоловік. Сім’я в мене. Все. Іди до чоловіка, готуй вечерю. І так мене від справ відаолікла.

– Що, дружина сваритиметься?

– Ні. Нам до батьків час. Ти з нами?

– Ні. У мене чоловік голодний, знову сваритиметься. І так з тобою затрималася, весь вечір розуму навчала.

– Іди іди. Підкаблучниця.

Сестра пішла.

– Вітю, ти де ходиш? Ми ж обіцяли батькам приїхати раніше.

– Та Світлана приходила. Каже я підкаблучник. Кликав її з нами до батьків, не хоче.

– А що ти хочеш? У неї чоловік молодий.

– Все зібрала? М’ясо, сало, яйця?

– Все поїхали.

– Зіна, а я що підкаблучник? – спитав Віктор.

– Ти! Не сміши мене. Який із тебе підкаблучник. Ти в мене хазяїн. Як скажеш так і буде.

– А якщо скажу, що грошима я тепер розпоряджатимуся?

– Так будь ласка. Це так важливо?

– Ні. Я так. Краще ти. У тебе краще виходить. Нам би машину поміняти треба. За такого хорошого господарства машина потрібна краще. Що скажеш?

– Потрібно, поміняємо.

– Підкаблучник. І чого хотіла Світлана? Дивна. – Віктор знову згадав слова сестри.

– Вона ще молода, тільки заміж вийшла, от і переживає.

– Ти ж не така була.

– Так ми обидва не такі, як вона.

Підкаблучник? А ось і ні. Йому так зручно. Зручно йому та його сім’ї.

КІНЕЦЬ.