Перший тиждень червня закінчився. Ще три – і довгоочікувана відпустка. Перша за останні чотири роки, протягом яких і Віті, і її чоловікові Андрію довелося дуже багато працювати.

За цей час вони нарешті придбали квартиру. Крім того, обоє змінили роботу, і для того, щоб зміцнитися на новому місці, і Віта, й Андрій працювали щосили.

І ось дуже скоро можна буде розслабитися. Вони не стали вигадувати нічого оригінального і вирішило поїхати у Туреччину.

– Уявляєш, – мріяла Віта. – Цілих два тижні нічого не треба робити. Я просто лежатиму на сонечку і ні про що не думатиму!

– Це тобі зараз так здається, а потім почнеш: «Мені нудно, поїхали на якусь екскурсію», – посміхнувся Андрій.

– Ні, я так втомилася, що буду тільки їсти, спати, засмагати і купатися, – відповіла Віта.

– А ти вже обрала, куди ми поїдемо? – запитав чоловік. – Треба б відгуки про готель почитати.

– Ні, я попросила Людмилу, вона нам гарячий тур підбере.

– Точно? – недовірливо спитав Андрій.

– Навіть не хвилюйся, вона мене ніколи не підводила, – відповіла Віта. – А якщо не буде гарячих пропозицій, то ми з нею вже приблизно визначилися з готелями – є кілька варіантів.

За два тижні до відпустки у батька Андрія був день народження, куди вони, звісно ж, були запрошені. Це був не ювілей, тож гостей було небагато. Окрім Віти з Андрієм були тільки Ганна – старша сестра Андрія, її чоловік Олег і двоє їхніх дітей: восьмирічний Микола й шестирічний Михайло.

Розмови велися навколо сімейних проблем, і, звісно ж, ​​згадали про відпустку.

– Як я вам заздрю, – сказала Ганна. – Море, сонце, а головне – “все включено”! Цілих два тижні не тільки не стояти біля плити, але навіть не думати про те, щоб приготувати на обід чи вечерю. Та й в наш час десь вибратися це вже непогано.

– Я сама собі заздрю! – сказала Віта.

А наступного дня вона почула, як Андрій розмовляє зі своєю матір’ю.

Вона прислухалася, про що вони говорять і очі круглила від здивування.

– Ні, мамо, вона навряд чи погодиться. Я навіть боюся їй таке пропонувати. Розумію. Співчуваю, але нехай Ганна з Олегом якось самі.

Чоловік закінчив розмову і важко зітхнув.

– І що це там вже пропонує Ольга Юріївна? – запитала Віта чоловіка.

– Ти не повіриш: мама з Ганною кажуть нам взяти з собою Миколу й Мишка…

– Вони що, зовсім чи що?! – обурилася Віта. – Нехай навіть не мріють!

Різко відмовивши, Віта думала, що це питання закрите. Але де там. Два вечори поспіль їй по черзі дзвонили Ганна й Ольга Юріївна.

– Не говоріть нісенітниць. Я на цю відпустку чекала чотири роки. А ви хочете мені її зіпсувати.

– Ну, Віто, люба! Хлопці ще жодного разу в житті не були на морі! Ти знаєш, коли ми їм сказали, вони так зраділи. Уявляєш, що буде з дітьми, якщо подорож не відбудеться? Мишко уже два дні тільки про це й говорить.

– Ганно, досить говорити таке дітям. Перш ніж їм щось обіцяти, треба було зі мною порадитися. А я говорю – ні! Я, наприклад, теж море вперше у шістнадцять років побачила. І нічого! Якось жила.

Як Віта зрозуміла, родичі обробляли не лише її, а й Андрія. І тут у них справа йшла набагато краще.

– Віто, – сказав їй якось увечері чоловік. – А може, таки візьмемо хлопців? Вони вже великі, самостійні. Із ложки їх годувати не потрібно. Розважати теж не доведеться – на території готелю стільки всіляких гірок і дитячих майданчиків! Та й аніматори є. Я пам’ятаю: діти між собою перезнайомляться і вже гуртом гасатимуть по пляжу.

– Андрію, а ти хоч уявляєш свою відповідальність за дітей? А якщо з Мишком чи Миколою щось трапиться? Хто за це відповідатиме? За дітьми нагляд потрібний, і ми в такій ситуації не відпочинемо. Окрім того, батьки їм уже не встигнуть зробити документи, тож давай закінчимо цю розмову, – сказала Віта.

– А документи у них є, – зрадів Андрій. – Та чого ти переживаєш, я сам за ними буду наглядати, а ти зможеш спокійно відпочивати!

На третій вечір у квартиру Віти й Андрія прийшли Ольга Юріївна, Ганна та Олег. До них приєднався й Андрій. Вони вчотирьох, перебиваючи один одного, доводили Віті, що з хлопцями не буде жодних проблем, що вони обіцяють поводитися добре і слухатися тітку Віту й дядька Андрія.

– Якщо ти переживаєш про гроші, – сказала свекруха. – То ми з батьком самі оплатимо їм путівку.

Віта вже не витримувала, і в цей момент їй зателефонувала Людмила.

– Віто, я знайшла для вас чудовий тур. Готель просто казка! – сказала подруга.

На Віту напружено дивилися чотири пари очей.

– Людо, у нас тут деякі зміни намітилися. Я до тебе завтра в обід заскочу, – сказала вона.

Усі четверо разом видихнули.

– Ну ось! Я ж казала, що ми зуміємо її вмовити! А ви не вірили! – радісно заявила Ольга Юріївна.

Наступного дня Віта під час обідньої перерви прийшла в туристичне агентство й пояснила ситуацію.

– Я підберу вам тур, але ж ти розумієш, що це буде вже дорожче? – запитала Людмила.

– Звичайно, головне, щоб у готелі було багато розваг для дітей, – відповіла Віта.

– Ну ось, дивись. Відгуки хороші. Номер з видом на море.

– Чудово! Бронюй!

Увечері Віта показала готель, де вони житимуть, Андрію. Йому все дуже сподобалося.

Провести їх прийшли і свекруха, і батьки хлопців. Віта з Андрієм і дітьми сіли в автобус. Хлопці одразу ж затіяли суперечку, хто сидітиме біля вікна. Домовилися мінятися місцями щогодини.

Але інтерес дітей до того, що відбувається за вікном, незабаром згас.

Віта завбачливо сіла через прохід від чоловіка та дітей, тому Андрію довелося самому вирішувати всі проблеми.

А от коли вони підʼїжджали до готелю, на Андрія чекав сюрприз. Віта дістала з сумки картату косметичку і віддала її чоловікові:

– Андрійку, ось ваші зворотні квитки й половина грошей на витрати.

– Нехай у тебе все буде, – сказав чоловік.

– Ні, раптом тобі щось знадобиться, ти що мене шукатимеш?

– Не зрозумів. А чому я мушу тебе шукати? – запитав чоловік.

– Тому що ви житимете в тому готелі, який я тобі показувала, а я в іншому, зовсім поряд, – відповіла Віта.

– Чому?! Я взагалі-то думав, що ми разом їдемо!

– Просто в тому готелі, де житиму я, дітей приймають лише з шістнадцяти років. От і довелося вас поселити у цей, – пояснила Віта. – Тим більше, що ти сказав, що сам наглядатимеш за племінниками. Якщо будуть проблеми – дзвони.

Андрій був дуже ображений і обурений, але вдіяти нічого вже не можна було – відповідати за дітей треба буде йому.

– Ти мене підставила, – сказав чоловік, виходячи з автобуса. – Ми про це ще поговоримо.

Андрій подзвонив уже наступного ранку.

– Віто, вони вчора за вечерею по три тістечка з’їли і запили все це солодкою водою. І тепер обидва з горщика не злазять. Що робити?

– Температура у них є? – запитала Віта.

– Звідки я знаю?!

– У тебе у валізі червона сумочка – це аптечка. Там є термометр. А всі ліки підписані – що від чого. Якщо температури немає, дай їм засіб від діареї. І взагалі – стеж за тим, що вони їдять. Принось їм їжу сам. У вас в ресторані є дитячий стіл – бери звідти.

Перед тим, як іти на вечерю, Віта сама зателефонувала чоловікові, щоб дізнатися, як почуваються діти.

– Зараз вже нормально. Сподіваюся завтра піти на пляж. Бо сьогодні я весь день на море з балкона дивився, – відповів Андрій.

Переконавшись, що все гаразд, Віта пішла у ресторан, а вечір провела у кафе біля басейну, із задоволенням слухаючи живу музику.

Чоловік зателефонував через пару днів:

– Як відпочивається?

– Чудово. Засмагаю, купаюся. Після обіду сплю. Тут так спокійно, я прямо відчуваю, як у мене нерви заспокоюються. Прямо рай!

– І не нудно тобі? – запитав Андрій.

– Ні. У мене є дві книжки. Але я їх поки що навіть не починала читати – ліньки.

– А в мене нерви закручуються, – зупинив її Андрій. – Я не встигаю ні покупатися, ні позасмагати, ні у волейбол пограти. Микола постійно рветься у басейн, а Мишко – у море. Я вже втомився між ними бігати. Якби ми були вдвох…

— Якби ми були вдвох, то ти пішов би грати у волейбол, а я бігала б між ними, — сказала Віта. – Я тобі казала, що за дітьми треба дивитися.

А одного разу дзвінок чоловіка розбудив Віту після обіду.

– Віто, – розгублено сказав Андрій. – У хлопців чистий одяг закінчився. Що робити?

– Можна дізнатися, чи є в готелі прання одягу. Але там можуть довго прати. Тож простіше зробити це самому.

– Але тут навіть тазика немає.

– Андрію, пробуй у раковині – ось тобі й тазик. Мило для прання, до речі, у тебе в валізі в боковій кишеньці.

Цей вечір, вклавши дітей спати, Андрій провів за пранням.

Другий тиждень пройшов легше. Андрій сам вибирав, що будуть їсти діти. Оголосив хлопцям, що до обіду вони разом будуть в басейні, а після обіду – на морі.

Коли настав час їхати, Андрій з жалем зрозумів, що він жодного разу за ці два тижні так і не посидів увечері в кафе.

Ні, він, звичайно, міг би піти в кафе, вклавши дітей спати. Але після цілого дня з племінниками, він просто не мав на це сил. Він лягав і одразу засинав.

З Вітою вони зустрілися в автобусі.

– Які ви засмаглі! Як відпочили? – запитала вона у хлопців.

– Чудово! – відповіли обоє. – Наступного разу знову з дядьком Андрієм поїдемо!

Але наступного року Андрій і Віта поїхали відпочивати вдвох.

Їм, звичайно, запропонували взяти з собою племінників, але Андрій таким тоном сказав – «Ні», що більше це питання навіть ніхто й не порушував…

КІНЕЦЬ.