– Раю, ну ось навіщо тобі це треба? Дача ця? Замучишся грядками займатися! Це ж таке звалювати на себе… У вашому віці! Про що ви думаєте?

– Рая, ні, ну справа може і хороша – все своє, смачне, прямо з грядки, без хімії, але таких грошей треба в це диво вбухати – мама не горюй!

– Ой, ні, у нас грошей таких і не водилося ніколи … Що ти, Раю, ми взагалі в борг не даємо, принцип у нас такий …

…Подружжя Лосєвих вирішило купити дачу. Ніхто зі знайомих не міг зрозуміти, з чого б такий інтерес до обробітку землі у корінних городян прокинувся?

Та й взагалі, чому саме тепер, навіщо в село їхати, та ще й із перспективою остаточного та беззастережного переселення?

А вони вже втомилися пояснювати. Все ж дуже просто! Достатньо було через відомі події провести одне літо в міській квартирі – і ось воно, рішення.

Ну так, діти вже дорослі, кредити виплачувати не потрібно, жити для себе настав час. А найголовніше – власний будиночок, чисте повітря, краса! А перебиратися в село Лосєви вирішили не одразу, адже працюють обоє у місті.

Відмовляли Раю з Іллею всім миром: родичі в один голос благали не вплутуватися в сумнівну авантюру, друзі кричали, що тепер ніякого відпочинку не буде – лише грядки, та закрутки.

– Ніколи ми дач не купували, – рішуче заявила сестра Раїси. – Ми – інтелігенція, а не селяни, щоб копатися у землі. Поняття не маємо, що та як. А тобі звідки знати?

-Ну так, – підтакував їй брат чоловіка. – Зовсім збожеволіли. Тут би поїхати відпочивати – а у вас урожай встиг. І все, відпустка ту-ту… Ну прямо краса, що й казати…

Жодні докази Лосєвих про те, що вони вже майже зібрали на купівлю, нехай невеликого будиночка, що потребує капітального ремонту, без жодних кредитів, не допомагали.

Так, з кредитами зв’язуватися обом не хочеться, тут рідня має рацію. Але ж ніхто й не планує ділянку купувати на сто соток!

Є ж не великі та облаштовані, з газонами. На таких і зібратися всім разом добре, і просто час у вихідні удвох проводити приємно.

І ось родичів запросили, озвучили свої плани, й попросили позичити гроші, яких бракує.

– Так, я не зрозуміла, – з подивом помітила мама Раїси. – А ви звідки знаєте, скільки вам не вистачає? Телепати, чи що?

– Мамо, ну ми ж вже прицінювалися, підібрали. Ось і внесли майже все, що накопичили. Будиночок хороший, затишний, а ділянка – взагалі краса. Ну то як? Допоможеш?

– От ображайтеся, не ображайтеся, моє слово тверде – ні, не дам – ​​знову виступила сестра. – Подумаєш, відпочивати вони поїдуть на вихідні …

– Та всього і набереться разів два, може, три, не більше. І що, через це таку прорву грошей викидати? Та ви нам і віддавати їх будете частинами, не всі одразу. А воно мені потрібне? Ні, Рай. Вибач!

– Правильно все Віра сказала, – почав розмову і брат чоловіка.

– Відпочивати й в санаторії можна, до того ж користі більше.

– А я ось про що, – заговорила знову теща Михайла.

– Не думаєте ви про дітей. Ні, щоб гроші на навчання їм відкладати.

– Ой, мамо, ми вже давно з ними домовилися: самі вступлять – молодці, ні – не доля, нехай працювати йдуть. Вища освіта – це не обов’язково. Ось тут і почався крик: як можна так про рідних дітей, що то за батьки…

І тільки коли нарешті всі, хто зібрався, остаточно охрипли й замовкли, щоб перевести подих і набратися сил, у бесіду вступила свекруха:

– А я позичу вам. Але з умовою: містечко мені під квіти виділіть, добре? Тоді прошу до мене хоч завтра.

– Мамо, – здійнявся другий син. – Та ти що їх, підтримуєш? Ну ти даєш, а чому не нас з Іриною? Ми раніше просили… Ех, пішли додому дружина, так і знав, вони улюбленці.

Але радісні Лосєви вже не слухали нікого: проблему було вирішено. Правда, незабаром з’ясувалося, що все-таки брати кредит доведеться, оскільки ремонт все ж таки був необхідний.

Але відбулися меншими витратами. Зате дача мрії нарешті з’явилася. До того ж вирішили поставити на ділянці лазню. Саме те! Так і проситься вона сюди…

І ось будинок упорядкований, ділянка і так ідеальна. А з остаточним переїздом поки що вирішили почекати.

І мамі чоловіка теж надриватися не дозволили: нічого потім приходити до тями в лікарні. Але місце під квітник виділили, й навіть підготували все для комфортної роботи: тент, паркан…

І ось, коли перші проблеми було вирішено, інтерес до придбання батьків виявили Лосєви молодші. Спочатку прибули з цікавості, на власні очі подивитися, що ж таке купило старше покоління.

Але, зовсім несподівано, втягнулися в облаштування обидва сини. Вони й активно обговорювали, де мангал ставити, і допомогли будинок упорядковувати, вони ж ідею, щодо басейну, подали.

А за свою допомогу й попросили лише дозволити іноді приїжджати із компанією. Цим настільки вразили батьків, що ті пообіцяли подумати.

І ось уже закінчено паркан, повний порядок у будинку, налагоджено роботу водопроводу. Оновили стежки, поставили гойдалку. І тут нарешті рідня зрозуміла, що вони втрачають. Першою зателефонувала сестра:

– Раїсо, давно ми не зустрічалися? Давай, як раніше, посидимо разом, шашлики підсмажимо, га? Справа непогана! То де посидимо? На вашій дачі?

Лосєви прибули раніше, щоб підготуватися до зустрічі гостей. А потім під’їхали й Віра із сім’єю, і брат Михайла зі своїми.

Родичі побродили ділянкою, зайшли в будинок, дали купу порад. Віддали належне квітнику свекрухи. Посидіти вийшло дуже пристойно.

Але з понеділка почалися постійні дзвінки з проханням знову зібратися всім у вихідні, дозволити провести дитяче свято, привезти своїх овочів-фруктів дітлахам – треба ж племінників порадувати!

Апофеозом стало обурення тещі, з приводу не виділеного їй місця під клумби:
-Чим я за Тамару гірша?

Лосєви одразу зрозуміли, що така популярність їм вийде боком. У результаті всі, хто звертався, отримали відмову.

Спочатку у дуже ввічливій формі. А після наполегливих повторень – терпець урвався. І ось тоді родичі почули те, що зовсім не очікували:

– Віро, ну ось які фрукти-овочі для племінників? Їх що, не продають у магазині? Ну то сходи та купи! Ми тут до чого? Ми не заради банок дачу купували!

– Оленко, привіт люба, а з якого це переляку ви відпочивати до нас зібралися? Санаторії що, переповнені? Ну так і в нас не санаторій, так намахаєшся на грядках сапкою… От і ми про те.

– Мамо, привіт. Ти ж інтелігенція в якомусь поколінні, ніколи в землі не копалася. З чого це тобі клумби розбивати, і як? Флористикою захопилася? Переходь на ікебану: простіше набагато, і землі ніякої не потрібно.

Подружжя посміювалося: треба ж, як швидко рідня зорієнтувалася, що дача – це дуже навіть класно, якщо на ній відпочивати, а не працювати.

Тепер, виявилося, що і город дуже навіть до речі, тільки не свій, а той, з якого виділять найкраще по-родинному, так би мовити.

А ще, як з’ясувалося, дуже добре на такій дачці свята сімейні проводити. Навіть друзів можна запрошувати, та колег із роботи.

Одна проблема: власників питати потрібно. А ось вони якраз проти.

Лосєви, своєю чергою, відкритим текстом сповістили рідню:

– Коли ми допомогти просили – ви нам що говорили? Не треба, мовляв, це того не варте, сміялися тільки, та відмовляли. А тепер що? Зрозуміли? Ну-ну…

– От і ми зрозуміли! Мамі Мишка раді завжди, до речі, вона одна і вклалася. А як ти обурювався, Льоша? Мишка маминим улюбленцем величав, навіть дверима грюкнув. А тепер бігом до нас? Ну ні: не вийде!

– Ми гостям раді завжди, але, тільки, якщо це гості бажані, які й допоможуть, і підтримають. А не ті, що коштом інших виїжджають. Це ж виходить, набіг якийсь, а не дружні та сімейні посиденьки!

– Ну, ось навіщо нам ваші колеги, га? Потрібні їм свята – нехай і займаються самі, чому на нашій дачі, та ще й за нашої відсутності? Тож висновки самі робіть. А наша відповідь – ні!

І навіть засмучуватися Рая з Мишком не стали через те, що майже всі родичі охрестили їх куркулями, що заїлися від неробства! А потім, взагалі розмовляти припинили. А їм і байдуже! Як постелишся, так і виспишся! Чи не так?

КІНЕЦЬ.