Моє життя… Як же воно мені не байдуже, як же пече кожна його складова!

Київ зустрів мене гамірними вулицями та новими обличчями, але найважливішою зустріччю стала вона – моя майбутня дружина.

Другий курс університету став початком нашої історії.

Після навчання ми пустили коріння в столиці, ділили орендоване житло, будували плани, сварилися і мирилися – усе, як у молодих.

Поїздка до моїх батьків на Вінниччину стала першим кроком у знайомстві наших родин.

Під три сотні кілометрів відділяли столичну метушню від їхнього тихого передмістя, де батьки, вже на порозі пенсії, вели нелегке господарство. Фінансові справи в них були кепські.

Потім була її мати, що жила самотньо у трикімнатній квартирі на околиці Рівного, за чотириста кілометрів від нас. Пенсія не приносила достатку.

Її старший син давно вже жив у Києві. Вона сама підняла їх після того, як чоловік пішов, коли старшому було лише десять.

Квартиру вони ділили на трьох.

Ідея жити разом з тещею навіть не розглядалася – занадто сильно ми цінували власну незалежність, як і від моїх батьків. Окремий дім, свій затишний куточок – ось про що ми мріяли.

Ну, що ж, значить із чистого фінансового аркуша…

У підсумку нам по +/- 30 років, обидва з вищою освітою, обидва працюємо, кохаємо, хочемо творити і жити!

Справа йшла до шлюбу, а свого житла немає, я переживав дуже з цього приводу, а вона запитує періодично з приводу весілля, як не крути вже п’ять років разом, і що далі?

Дуже я не хотів і навіть боявся на орендованій квартирі заводити дитину.

Розписалися, просто розписалися, без гостей і всього, що випливає – економимо, але з двотижневим туром до Іспанії, дуже хотіла моя дружина саме до Іспанії.

Добре відпочили, дуже добре – дружина повернулася з малям під серцем!

Не знав що так швидко вийде. Шалено радий і дуже тривожний, де ж жити?

У підсумку гарую як заведений на двох роботах і ночами іноді підробляю. Частину накопичили, частину позичив, вирішено – іпотека!

Краще вже у своєму іпотечному, ніж на оренді.

Столицю не потягнути цінник кінський. Максимум що світить це область, тому що хочемо одразу трикімнатну, різниця з двокімнатною була не велика, а планували щонайменше двоє дітей.

І ось ми щасливі володарі 75 квадратів голого бетону в 30-ти км від Києва.

І вперед робота одна, друга і ремонт вечорами і вихідними, поспати максимум 4-5 годин. А час іде, дитину не вмовиш почекати там ще трохи.

У підсумку – не встиг, точніше все готово, але ще багато пилу і шуму, оскільки ремонт робимо на весь будинок.

Як би ми не хотіли з дружиною, але прийняли рішення, що їде вона до мами, дитина зʼявиться на світ там і житимуть перший час також у мами.

Поки я не дороблю ремонт до кінця і буде більш-менш комфортно.

Через півроку забрав дружину з сином! Добре живемо, нарешті!

За кілька місяців приїжджає теща, подивитися, як живемо, і допомогти з дитиною, і тут все і почалося…

Дружині начебто на допомогу, я до пізнього на роботі (іпотека, меблі, підгузки…), живемо, нічим конкретно теща мене не дратує, але тривожність і дратівливість зростали щодня, навіть додому йти не хотілося, за два тижні кажу дружині, що я так більше не можу, зрештою теща у двері, дружина образилася трохи, і далі все нормально, живемо.

Через пів року приїжджає знову, кілька днів усе добре, і знову почалося в мене… випив «трошки» і послав тещу куди подалі, і дружину, яка за неї заступилася, туди ж, теща відбула у відомому напрямку, звісно, образилася.

З дружиною помирилися – добре, живемо!

Опісля теща ще приїжджала і ми до неї, але тільки на один-два дні (поки мене не починає «глючити», як каже моя дружина).

Мої батьки також приїжджали кілька разів, але тільки на два-три дні, у мене і щодо них така ж реакція.

Через три роки, дружина подарувала мені донечку. Я радий, шалено радий був!

Друге дихання відкрилося, працюю як заведений… За місяць дружина скаржиться, що тяжко з дітьми, і натякає, що непогано було б, якби приїхала теща на допомогу. А мені і працювати потрібно, і з тещею жити більше трьох днів – «хоч убий» не можу!

Вирішили запропонувати, щоб теща продала квартиру і купила біля нас у сусідньому районі, я з ремонтом допоможу, теща з дітьми допоможе, у мене з нею мінімум перетинів – теоритично все в ажурі.

Запропонували… Ні, а як же частка брата у квартирі, а як же мої подруги, а що ж, я тут звикла, тощо… Ні, я не хочу нікуди переїжджати на весь час.

Ми говоримо, мовляв, на частку брата не претендуємо, після продажу третину грошей передадуть йому, але і брат відмовився і не захотів, щоб його мама продавала квартиру.
Ну й добре, ні так ні, живемо…

Дружина втомлюється, періодично сваримося, шукаємо винних… і якось накипіло, я їй кажу, нічого впораємося самі, далі буде легше, але й про жодну допомогу від нас для тещі, так само не буде в майбутньому! – згнітивши зубами закрили цю тему.

Спілкування з тещею мінімальне, тільки коли приїде (добридень-до побачення), навіть на день народження не вітаю, дружина ображалася, потім звикла.

Дружина з нею періодично спілкується, але не в моїй присутності.

Періодично відчуваю за собою провину, але не можу зрозуміти за що саме….

Живемо, сваримося іноді, миримося, діти ростуть.

Брат дружини живе у столиці, у квартирі його дружини, дитина і все інше, я з ним спілкуюся так само, як із тещею: привіт-бувай, періодично їздить у гості до тещі, вона не була у нього жодного разу, тому що його дружина проти, загалом там свої «таргани».

Від дружини дізнаюся, що її брат купив однокімнатну квартиру в іпотеку в нашому місті, у нашому районі, у сусідньому будинку коротше, 200 метрів.

Я то вже починаю розуміти до чого йде це все… кажу дружині, що відбуваємося, чому тут, що за справи відбувається!?

Сильно посварилися, запив….

Помирилися, дружині сказав, що якщо сюди приїде жити теща, я піду.

Дружина каже, що там немає ремонту, у брата грошей немає на ремонт і ніхто нікуди не збирається і невідомо, як воно буде…

Загалом брат там сам робив ремонт протягом п’яти років… я з ним не спілкувався і не бачив його.

Діти пішли до школи, дочка в перший, а син у другий клас, іпотеку закрили, нова машина, з сім’єю хороші стосунки! Життя тільки починається! (подумав я)

Нещодавно почав помічати дивну поведінку дружини, нервує однозначно, питаю, в чому причина? все добре? Мовчить.

Через тиждень дізнаюся від сина, що в ту квартиру переїхала теща з речами – брат її привіз, типу нам допомагати, і поки я на роботі приходить до нас.

Пішов до тещі, а там вона сидить посеред кімнати на табуретці і навколо її сумки, і ремонту немає, тільки чорновий ремонт, шпалер немає, підлоги немає, меблів і техніки немає.

Каже приїхала вам допомагати дітей до школи водити, забирати….

Я максимально ввічливо перевіз тещу з речами до нас у квартиру, поцілував дружину і дітей і пішов…

Діти нічого не розуміють, раді, що бабуся до них приїхала…

Дружина в сльозах…

Я в повному ауті від того, що відбувається. Люблю свою сім’ю!

Сиджу, димлю, пишу цю історію…

Що не так зі мною?

Для когось це здасться божевільною історією, але це моє життя!

КІНЕЦЬ.