Ще багато років тому ми з чоловіком придбали квартиру в новобудові заради капіталу, але в ній ми не жили. Коли у нас з’явилася дочка, подумали, що їй і дістанеться наша нова квартира.

Ваrітність у мене протікала складно, пологи були ще складнішими, але все завдяки професійним ліkарям пройшло вдало.

Через це, ми з чоловіком вирішили більше не наражатися на ризик і задовольнялися нашою Лерою. Але ми її побалували на нашу голову.

Завжди їй купували все найкраще, у школу вона ходила платну, репетитори, гуртки тощо. Після закінчення школи вступила до ВУЗу, ми так само все оплатили та професією забезпечили.

Коли студентка закінчила вищий навчальний заклад та влаштувалася на престижну роботу, то захотіла жити окремо від батьків. Ну, звичайно ж, ми з чоловіком не були проти, адже у нас для цього була вже готова квартира.

Кому як не власній дочці її віддавати? Чоловік, помітивши, що донька – сильна марнотратка, вирішив хоч якось постаратися навчити дочку економити, і правильно розпоряджатися грошима.

Тож вигадав для доньки якусь плату за житло. Ми дозволили їй переїхати в новий будинок, з однією умовою, що дочка має заплатити половину вартості квартири – і поділили суму на щомісячну символічну плату.

Місяць-два Лера була задоволена, але коли вона купувала дорогі сумки, косметику, одяг, то їй не було чим платити за комуналки, і доводилося позичати у батьків.

Вона вирішила щось зробити, щоб ми відмовилися від оплати – і почала розпускати нюні перед усіма родичами, знайомими і навіть сусідами, що батьки їй нібито подарували квартиру, але щомісяця стягують із неї гроші, гірші за іnотечний kредит. Ось така невдячна виявилася наша Лера.

І що нам із чоловіком після цього робити? Чи варто нам продовжити брати гроші з виховною метою чи забути про це зовсім, щоб вона нас далі не rаньбила перед усіма?