Після довгого робочого дня я схопила сумочку, похапцем накинула плащ і побігла на автобусну зупинку. Автобус, який мені був потрібен, щойно під’їхав, і я побігла, щоб встигнути на нього.

Зайшовши в автобус, я порилася в сумочці, щоб знайти гаманець і заплатити за проїзд, і тільки тоді зрозуміла, що залишuла його на роботі. Я запанікувала, перевірила кишені, але вони були порожні.

Відчуваючи збентеження, я відчайдушно обшукала кожен куточок своєї сумочки в пошуках дріб’язку, але безрезультатно. Водій продовжував нагадувати пасажирам про необхідність сплатити за проїзд, дивлячись на мене в дзеркало заднього виду.

У своїх відчайдушних пошуках я несподівано виявила плuтку шоколаду з родзинками, яку мені подарувала колега на день ангела. Вранці я неуважно вкинула її до сумочки.

Раптово мене осяяла ідея: я вирішила спробувати заплаmити за проїзд цією плиткою, оскільки грошей у мене не було з собою.

Простягаючи шоколадку чоловікові, який сидів переді мною, я попросила: “Передайте, будь ласка, водієві!”. Вся ця ситуація викликала сміх у всіх в автобусі, і регіт став заразливим.

На мій подив, водій прийняв нетрадиційний платіж із задоволенням, а не з роздратуванням. Насправді він вирішив підняти настрій усім пасажирам, які їхали з ним.

В якості жесту доброї волі він вручuв мені здачу, але не готівкою, а ще трьома шоколадними і двома карамельними цукерками.

Який несподіваний поворот подій – моя шоколадка з родзинками успішно оплатила проїзд і “внесла родзинку” в звичайне нудне повернення додому після робочого дня.

Натомість я оmримала чудове частування від водія!

КІНЕЦЬ.