Мій син одружився півроку тому переїхав з нашого села в районний центр. Коли мені дали відпустку на роботі, я вирішила відвідати їх з невісткою, щоб ближче познайомитися з обраницею сина. Стосунки у них були нетривалими, а весілля поспішним, тому ми з нею мало спілкувалися.

Я розраховувала провести час з рідними людьми, а так само погуляти для себе. В місті є пам’ятки, театри, кіно, які я збиралася відвідати. Живуть невістка і син у досить просторому будинку на околиці городу. Будинок двоповерховий, мають так само двір. У будні син і невістка майже весь день на роботі.

Невістка в мене працює лікарем у лікарні, вона до самого вечора відсутня. Син у мене теж не просиджує штани. Коли молоді пішли на роботу, я вирішила прогулятися. Вийшла у двір, а там город. Подумала: «Ну молодець господиня. У неї і робота, і побут, і город.» Але варто було придивитися, стало ясно, що город в жахливому стані. Було видно, що за ним практично ніхто не стежить.

Мій внутрішній перфекціоніст був категорично проти такого стану справ. Я відклала всі свої плани на невизначений термін і активно зайнялася городом. Майже тиждень я працювала, вирвала всі бур’яни, прополола грядки, привела їх в божеський вид, так само підв’язала помідори і огірки. Було тільки прикро, що ніхто моїх старань не помічає. Коли прийшов час їхати назад,

син мені каже: -Мам, а чому ти так і не погуляла ніде? -Ну так я ваш город приводила в порядок, а ви навіть цього не помітили. В моєму голосі ясно чулася образа.

-Мама, цей город Христина завела як хобі, коли в неї ще не було постійної. Ніхто тебе не просив витрачати на нього стільки сил, тому не потрібно ображатися. Начебто Кирило прав, але все одно якось прикро.

КІНЕЦЬ.