Віра завжди вважала, що їй пощастило зі свекрухою. Вона навіть жартувала, що заміж за Романа вийшла тільки через його матір.

– Ви уявляєте, – із захопленням розповідала Віра подругам. – Мама Наталка мене одразу як доньку прийняла!

Так-так, Віра почала називати свекруху мамою ще до того, як вони з Романом сходили до ЗАГСу. А які дифірамби дівчина співала про свою майбутню свекруху, дівчата просто охали і білою заздрістю заздрили.

– Ми з мамою можемо поговорити про все на світі!

– Ми з мамою вчора одне одному волосся фарбували та макіяж робили!

– Дівчата, вона така класна, просто найкраща подружка! Мені здається, що Роман навіть трохи мене до неї ревнує!

Віра росла з бабусею. Її мами не стало рано, і хоча бабуся замінила дівчинці матір, все одно їй завжди хотілося, щоб ось так разом пройтися з красивою, стильною та доглянутою жінкою, а всі довкола заздрили, що мама в неї така молода.

– Ой, Віро, все життя ще попереду. Свекруха вона і є свекруха. От подивимося, наплачешся ти ще від неї!

– Та ну вас, не може бути, моя мама Наталка не така!

І справді, здавалося б, що дарма дівчата Вірі заздрять. До того ж, коли у пари народився первісток, бабуся була на сьомому небі від щастя. Подумати тільки, вона щодня прибігала з роботи, швиденько впоравшись із домашніми справами, поспішала до сина і невістки, щоб займатися з онуком.

– Ну що, з’їли? – це знову Віра перед подругами хвалиться. – Ми з Романом ось вже шість років разом, Андрійку скоро п’ять виповниться, а стосунки з мамою Наталкою все такі ж. Мені іноді здається, що це вона мене, а не Рому народила!

Згодом Наталя Петрівна вийшла на пенсію. Щоб не сидіти без діла – онук вже підріс, вона вирішила придбати дачну ділянку. Їй пощастило – купила дачку неподалік міста, а оскільки сама все життя водила машину, то добиратися до омріяних шести соток проблеми не стало. Щасливою стала. З того часу її одні тільки грядки цікавити стали, а розмови тільки про те, яке насіння купити, що і де посіяти і полити вчасно.

Віру з Романом до своїх городніх справ не підпускала, казала, що нема чого молоді на грядках горбатитися, та й взагалі, їй на дачі краще – пташки співають, сонечко світить, вітерець обдуває. Краса та й годі. І Андрійка у гості не брала. Малий ще. Мало, потопче її дорогоцінну розсаду.

Віру з Романом друзі в гості звуть, а вони й раді б у вихідний кудись сходити, розвіятися, та тільки сина нема з ким залишити.

– Ой, дівчатка, – почала зітхати Віра, – дедалі більше я в свекрусі починаю розчаровуватися.

– О, то вже не мама, а свекруха стала!

– Ну так! – не витримала молода жінка, – невже вона не розуміє, що ми молоді ще, нам від дитини іноді відпочивати потрібно. І потім ми другого плануємо, а як план здійсниться, якщо Андрійко весь час з нами. Жодної романтики! Раніше мама Наталка ні про кого, крім онука, й думати не могла. То тепер загрузла на своїх шести сотках і бачити нікого не бажає!

– Зима прийде, згадає про вас! До того ж, її огірочки-помідорчики, зізнайся, здорово взимку в засоленому та замаринованому вигляді заходять!

– Що так, то так. Але все одно могла б і про нас трохи подумати, і про онука.

Загалом, образилася на свекруху Віра не на жарт.

А потім ось який казус трапився: попросила Наталя Петрівна сина до неї на вихідні приїхати. Але тільки одного, без Віри та Андрійка. Їй, бачите, чоловіча сила знадобилася – паркан поправити. А дитину і невістку просила не приїжджати не через те, що бачити їх не бажає, просто переживала, що Андрійко ненароком на якийсь цвях може наступити чи ще щось – на ділянці через цей самий паркан повний бардак.

– Не поїдеш, і все! – тупнула ногою Віра.

– Як це не поїду? – Здивувався чоловік. – Мама ж попросила. Хто їй, якщо не єдиний син має допомагати?

– А вона нам із дитиною допомагає останнім часом? Адже не допросишся ж!

Відчуваючи, що невелика суперечка перетворюється на велику сварку, Роман мовчки зібрався і пішов. Точніше, поїхав до матері на дачу.

Ох, як образилася Віра. Причому не на чоловіка, а на свекруху. Романа вона пробачила, а ось маму Наталку поки що ні. Не дзвонить, не цікавиться. Образилася.

А Наталя Петрівна зрозуміти не може, де вона завинила? Начебто все для сина та його сім’ї намагається робити. А тут треба ж така історія. Але гордість теж не дає зробити крок. З сином та онуком спілкується, а з Вірою ні. Так і живуть, ніби не знайомі один з одним, і Роман між ними, як між двома барикадами кидається і помирити не може.

Загалом мамою Наталю Петрівну Віра більше не кличе.

КІНЕЦЬ.