Віра чекала на свого принца. Ще в дитячих мріях вона уявляла свого майбутнього чоловіка високим, темноволосим, ​​із блакитними очима. Саме з блакитними, знаючи, що у більшості випадків темноволосі народжуються з карими очима. Але вона бачила такого, в дитинстві, запам’ятала і чекала.

-Тобі знову букет, – почула вона голос Ніни.

Величезний букет із червоних троянд красувався у неї в руках.

– Ну і сподобалася ти йому, -підморгнула Ніна. -Ти придивись до нього.

– Ні, це не мій це принц, і взагалі абсолютно не у моєму смаку, – відчайдушно замахала руками Віра.

З Віктором вона познайомилася на виставці їхньої продукції, яка проходила тиждень тому. Він був у колі своїх колег, і одразу помітив симпатичну, світловолосу дівчину. Вже тоді він підійшов та познайомився з нею. Віра поводилася ввічливо і стримано. Він їй не сподобався, як чоловік. Не високого зросту, трохи вище за неї, темноволосий з карими очима. Обличчя було якесь невиразне, очі глибоко посаджені, окуляри.

Він запросив її до ресторану, вона погодилася з ввічливості і пішла. Майже щодня він дарував їй то букет, то маленький подарунок.

Взагалі співрозмовник він був цікавий, глибоко начитаний, інтелігентний, розумний. Вони легко знаходили спільні теми для розмов, але більшого їй не хотілося.

– Ось Сергій з відділу продажів, класний, – закотила очі Віра.

– Так, бабій він класний, – відповіла Ніна.

– Ну є й інші, красиві, але чомусь всі повз мене проходять. Всі або одружені, або ще щось, – зітхнула Віра.

І ось вже три місяці Віктор залицявся до Віри. Водив у ресторани, кафе, у театр, у кіно. Влаштовував їй якісь сюрпризи: та кава з тістечками в офіс, букет квітів, прогулянка на катері.

Вже на третьому такому побаченні Віра позначила свою позицію, чесно сказала йому, що він не в її смаку і щоб він ні на що не розраховував.

– Добре, давай просто дружити, – погодився він.

Так тривало три місяці.

Віра з Ніною після роботи зібралися до парку з колегами, вирішили влаштувати маленький пікнік наприкінці робочого тижня. Поки чекали на вулиці всіх охочих, під’їхала машина і з неї вийшов рудий хлопець, величезна кількість веснянок покривала його й без того не дуже красиве обличчя. Він добродушно посміхнувся і підійшов до їхньої секретарки Галі, дбайливо взяв за руки та обійняв.

– Хто це? – Здивувалася Віра.

– Це Олег, чоловік Галі, ти його ще не бачила чи що? Вони вже два роки разом.

– Він же такий … – Віра зам’ялася. – Не гарний, а вона просто модель.

– Зате людина він хороша. Не все міряється красою, – пояснила Ніна.

Віра задумалася. Можливо, все так просто і її любов ходить поруч, а вона не хоче цього помічати. Адже люблять людей не за красу, а за душу, доброту, вчинки.

Після роботи Віра зателефонувала до Віктора і запропонувала зустрітися.

-Не можу зараз, вибач, я в парку зараз із друзями. Давай пізніше, я подзвоню.

“Я так і думала, друзі на першому місці” – засмутилася дівчина. І вирішила сходити, подивитися, а раптом там і зовсім не друзі. Дивно, що він її не запросив.

Вона спочатку не впізнала його, у футболці, джинсах, весь спітнілий та червоний, Віктор грав у футбол із дітьми. Нічого не розуміючи, Віра сіла на лаву і почала спостерігати. Віктор радів, як дитина. Виглядав він вже не так серйозно і манірно.

-Ти не казав, що граєш у футбол, – сказала Віра, коли Віктор її помітив.

– Це хлопці з мого двору, навчаю їх азам, я раніше непогано займався. Зараз у нас традиція, щочетверга ввечері зустрічаємося.

Здавалося, Віктора збентежило, що Віра побачила його в простому вигляді, розпатланого і не в костюмі. Зазвичай він вражав її своєю галантністю та сюрпризами, а зараз він виглядав звичайним хлопцем.

Так, вона сама відкинула його, одразу зазначила, що вони лише друзі, але за три місяці спілкування вона зрозуміла, що є щось більше. Але Віктор вже не виявляв наполегливості. Може, у нього хтось з’явився. Віра не на жарт занервувала. І чого це раптом.

Наступного дня вона сама вирішила зробити йому сюрприз та приїхала до його офісу.

– Треба спробувати, – вирішила вона. – Просто підпустити його ближче, ніколи не пізно потім розбігтися.

З офісу вийшов Віктор. Поруч із ним була дівчина, і щось жваво йому розповідала. Він засміявся і підняв голову вгору. У Віри щось ворохнулось всередині, невже ревнощі? Віктор із дівчиною перейшли дорогу та зайшли до кафе.

– Я спізнилася, – думала Віра, надто довго збиралася. Швидко він відступив від мене. І засмучена дівчина поїхала додому.

Прийнявши ванну, Віра почала думати над тим, що вона придумала собі принца, можливо не того, і це заважає їй завести нормальні стосунки. Навіщо вона його вигадала? Це не казка, це життя і зараз їй хотілося справжнього затишку з хорошою людиною.

У двері подзвонили. На порозі стояв Віктор.

– Ти приходила сьогодні? – запитав він.

– Ти бачив? Чому тоді не підійшов? – здивувалася Віра.

– Хотів, щоб ти собі вирішила, що все таки тобі потрібно. – тихо сказав він.

– Допоможи мені це зрозуміти…

Його не треба було просити двічі. Сигнал був отриманий. Віктор підхопив Віру на руки і поніс до спальні.

***

Віра прокинулася першою.

Вона все пам’ятала кожну деталь. Їй було дуже добре, як ніколи. І зараз, дивлячись на сплячого Віктора, вона була впевнена, що це він, найкрасивіший та найрідніший для неї. Той чоловік, з яким вона хоче провести решту свого життя.