-Віро, ну яка ж ти нерозумна! Навіщо ти всіх в гості водиш. Навіщо тобі все це треба? І так ледве кінці з кінцями зводиш, – казали сусіди.

-Це друзі дітей. Та й не приводжу я їх. Вони ж дружать. Де їм ще жити? Не на вулиці ж вештатися. То дощ, то холод. Нехай сидять. Мені не шкода. А вулиця до добра не приведе…

…Віра рано залишилася без чоловіка. Не стало його. Сім’я залишилася без годувальника.

Віра залишилася з двома хлопчиками семи та восьми років та п’ятирічною донькою.

Працювала на пошті, а вечорами мила підлогу. Батьки далеко, та й на допомогу від них чекати марно. Слабі…

Завжди допомагав город, кури та дві кози. Діти росли, допомагали.

Друзі хлопчиків любили приходити до Віри додому. У неї завжди було тихо і затишно і тітка Віра їх усіх годувала млинцями, оладками або просто печивом.

Хоч і чай іноді був без цукру, але це байдуже. У неї завжди було добре. Хтось проводив час у них, уникаючи батьків, які гульбанили.

У когось батьки працювали допізна, але додому друзів не дозволяли приводити.

Завжди в їхньому домі було від трьох до десяти друзів.

Коли вони стали старшими, то стали допомагати і з дровами, і з городом.

Такою великою компанією все робилося швидко та весело. І дрова складуть і картоплю викопають.

Потім до них приєдналися й дівчата, подруги молодшої дочки. Компанія збільшилась.

Якось Віра вийшла в коридор провести гостей. Раптом відкрилися двері сусідньої квартири і звідти вийшла її сусідка Олена.

-Віро, привіт! А що це знову в тебе таке? Навіщо тобі це?! – запитала сусідка. – Кожного дня повен дім людей! Хіба ж так можна? Ех ти! А прибирати після всіх? Ну ти й даєш!

-Прибирати? Та не прибираю я після них. У нас все в порядку…

Діти і справді після себе бруду не залишали, посуд вимиють, все приберуть, наче й не було ні кого.

-А як обберуть тебе? – здивувалась сусідка.

-Що в нас узяти. Та й діти в мене чесні.

-Це твої чесні, а інші?

-У мене всі діти чесні.

Так і виросли всі. Вся велика компанія роз’їхалася, але спілкування не припинилося.

Тітці Вірі міг подзвонити будь-який з них, запитати пораду або просто поділитися радістю. Декому вже не було з ким поділитися, а інші просто не могли довірити батькам свою таємницю. А тітка Віра завжди зрозуміє, дасть пораду та допоможе, а не побіжить доповідати батькам.

Якось уночі до неї постукали. То була подруга її дочки. Мати, почувши, що дочка вагітна, виставила її з дому. Ну воно й не дивно, адже мати любила погульбанити…

Але якби ж це було літо! Стояли морози. Дівчина добігла до будинку тітки Віри. А куди ще йти? Хто її пустить? Тільки тітка Віра.

Наступного дня за нею приїхав молодик, батько її дитини. І звичайно ж Віра була на їхньому весіллі, замість рідної матері. І це лише один випадок…

У будь-який момент друзі дітей, вже дорослі, можуть прийти в дім тітки Віри. Просто так, привітатись, поділитися новинами, з тортиком, чи без нього. Чай завжди буде.

А іноді вони збираються усією великою компанією, коли рідні діти Віри приїжджають у відпустку.

-Віро! Чому тебе всі так люблять? Щось нікому не допомагають. Тільки тобі. Проблем не знаєш ні з дровами, ні з картоплею. І взагалі.

-Ой! Добре слово всім приємне. Особливо дітям. А вони завжди діти. Друзі моїх дітей…
І щоб не говорили заздрісні язики, Віру не зміниш. Вона завжди рада своїм дітям і друзям дітей. У неї вони всі хороші…

КІНЕЦЬ.