Віра завершувала підготовку до вечірки, виставляючи закуски та наливаючи шампанське. Друзі та колеги вже підходили, заповнюючи будинок теплою та веселою атмосферою.

-Вітаємо, Віро! – закричали колеги, входячи до будинку з квітами та подарунками. Віра радісно обіймала кожного дякуючи за візит. Все йшло як по маслу, доки на порозі не з’явилася Олена – золовка Віри.

По її погляду і незграбним рухам було зрозуміло, що вона вже випила. -Вірочка! – з усмішкою закричала Олена.

– Вирішила і я привітати тебе!

-Олено, що ти тут робиш?

– Запитала Віра, намагаючись зберегти спокій. Усі присутні дивилися на непроханого гостя. Олена, не звертаючи уваги, приступила до «поздоровлень»: -Пам’ятаєш, Віро, як ти в школі забула штани на гімнастику? А пам’ятаєш, як на останній вечірці облила вином сукню Юлії?

Віра почервоніла, а друзі зніяковіло дивилися. Один із колег намагався втрутитися: -Може, ти сядеш, Олено? Тобі, мабуть, потрібна склянка води?

-Не треба мене вчити, як жити! – гаркнула Олена і, втративши рівновагу, впустила вазу з квітами.

-Досить!

– Віра підійшла до Олени.

– Будь ласка, йди. Олена, придушено, але все ще з викликом у власних очах, повільно попрямувала до виходу.

-Прошу вибачення за неї, – сказала Віра, намагаючись відновити святковий настрій.

– Напевно, кожна сім’я має своїх “особливих” членів. Гості посміхнулися, розуміючи Віру.

Після цього інциденту вечірка продовжилася в тій самій радісній атмосфері, що почалася, а історія з Оленою стала на довгий час основною темою для жартів серед друзів Віри.

КІНЕЦЬ.