Віра та Павло перебували у стосунках цілих два роки і вже близько року жили разом.

Місяць тому чоловік зробив дівчині пропозицію, на яку вона радісно погодилася.

Щоправда, дату весілля ніхто з них не призначив і заяву до ЗАГСу подавати не поспішав.

А все через те, що шлюб – справа дорога. Потрібно не просто подати заяву, а згодом розписатися у призначену дату.

Насамперед, на думку закоханої парочки, потрібно накопичити грошей на шикарний ресторан та весільну подорож у медовий місяць.

Причому бажано, щоб у ресторані зібралося якнайбільше родичів та друзів.

Звичайно, Віра та її наречений обов’язково накопичили б потрібну суму на весілля, але для початку вони хотіли здійснити свої давні мрії.

Павло мріяв про власну машину певної марки і вже давно відкладав на неї кошти.

Його наречена хотіла тур у Францію з проживанням у найрозкішнішому п’ятизірковому готелі.

І якщо чоловік зумів нагромадити лише половину від необхідної суми, то Віра примудрилася назбирати грошей на подорож для двох.

– Слухай, а ти не могла б позичити мені зі своїх грошей трохи на покупку машини? – попросив у дівчини буденним тоном Павло.

– Трохи? У тебе тільки на половину машини назбирано? – здивувалася наречена.

– Ну якщо ти даси повністю накопичену на відпочинок суму плюс ще у дурга займу, то я якраз зможу зібрати собі на автомобіль, – сказав чоловік і подивився на Віру.

– Не знаю… А коли ми у Францію поїдемо? – ідея вкластися в машину не сподобалася дівчині.

– Є в мене один варіант, якраз до твоєї відпустки. Якщо він не складеться, то я візьму кредит, і ми обов’язково поїдемо у Францію, – запевнив наречений і зворушливо взяв кохану за руку.

– Може, до літа тоді й візьмеш свою машину? – резонно запропонувала Віра.

– До літа автомобілі знову можуть подорожчати, і я знову залишуся ні з чим, – продовжив просити Павло.

У результаті дівчина здалася і перевела на карту нареченого всі свої заощадження.

Таким чином чоловік купив свій довгоочікуваний кросовер, але з якоїсь причини радість від придбання машини змінилася сумом.

Наречена спробувала дізнатися в чому річ, але Павло не хотів посвячувати її у свої проблеми.

Літо підкралося зовсім непомітно. На початку червня у Віри був день народження.

Святкувати дівчина мала намір у кафе у колі близьких друзів та родичів.

– Може не витрачатимемося грошима і відзначимо вдома? – з надією запропонував Павло.

– Кафе недороге, тож твоє “витрачатися грошима” тут зовсім не доречно. Ти краще путівки у Францію дивись. Сподіваюся, ти пам’ятаєш, що у вересні у нас відпустки збігаються? – нагадала про обіцянку наречена.

– Пам’ятаю, до вересня все буде, – невдоволено пробурчав чоловік і мимоволі скривив обличчя.

– До вересня усі вигідні пропозиції можуть розхопити, потрібно раніше подбати про це питання, – Вірі не сподобався тон Павла.

– Добре я все зрозумів. Можеш на мене покластися, – запевнив чоловік і ввімкнув новини по телевізору.

Нарешті настав день народження Віри, і в кафе зібралося багато людей. Гості дарували подарунки, а тамада всіх веселив.

Настрій у винуватці свята був чудовий, родичі та друзі їли, пили, танцювали та веселилися.

Не особливо задоволеною була на урочистості лише одна людина: наречений іменинниці.

– А тепер попрошу у всіх уваги, молода людина нашої дорогоцінної Віри говоритиме тост! – голосно промовив ведучий заходу та зменшив музику.

– Сонечко, ти знаєш, як я тебе люблю! Цього чудового вечора я хочу подарувати тобі твою мрію, – з придихом промовив Павло і підійшов до нареченої.

У руках чоловіка був великий святковий конверт, який він із урочистим виглядом простягнув дівчині.

– Дякую. Це те саме, про що я думаю? – схвильовано спитала Віра.

– Так. Тільки відкрий, будь ласка, подарунок вдома. Не вздумай його всім показувати, – пошепки попросив наречений.

– Добре, – легко погодилася дівчина і на радостях кинулась Павлові на шию.

Вона тільки миттю глянула в конверт і прибрала його до решти подарунків. Додому дівчина з хлопцем повернулися пізно вночі і відразу лягли спати.

З ранку Віра насамперед полізла дивитись подарунок обранця, їй не терпілося подивитися, який готель вибрав Павло.

Дівчина відкрила конверт і застигла: всередині був магнітик з Франції і дві листівки з фото Ейфелевої вежі.

– Павло, це що таке? – несамовито вигукнула наречена і вискочила з кімнати.

Чоловік сидів на кухні і пив чай, реакції своєї коханої він не здивувався.

– Це мотлох, щоб наповнити конверт. Я не маю грошей на тур у Францію, – спокійно відповів наречений.

– Як ні? Ти ж обіцяв! Візьми кредит! – Нічого не розуміючи, продовжила вигукувати Віра.

– Мені не дають, я й так на машину взяв один. Друг, який обіцяв дати в борг, обманув, – так само незворушно промовив Павло.

– Та яка мені різниця? Навіщо взагалі було дарувати цей конверт? – здивовано спитала дівчина.

– А що мені треба було зробити? Нічого не подарувати і осоромитися перед усіма? Ти ж буквально кожному розповіла, що я куплю нам путівку, – ображено промовив чоловік.

– Я ще й винна? Поверни мені мої гроші на поїздку, – грізно сказала Віра і пішла до ванної кімнати.

Павло був готовий до такого розвитку подій та вирішив нічого не робити. Він сподівався, що незабаром наречена заспокоїться та пробачить його.

Наступного ранку чоловік встав на роботу і пішов снідати. Але замість їжі на столі лежало три папірці.

“Яєчня з ковбасою” говорив напис на першому, “сирники” – на другому і “свіжозварена кава” – на третьому.

– Віро, що за жарти? Чим я снідатиму? – спитав Павло, увійшовши до спальні.

Дівчина сиділа на ліжку і фарбувалась перед дзеркалом.

– Тобі сподобалося? Я рада, мені твій подарунок також сподобався. Звикай, тепер ти все отримуватимеш на папірцях, – єхидно сказала винуватка переполоху і посміхнулася.

– Може, годі ображатися? Тобі грошей шкода для мене? – невдоволено вимовив чоловік.

– Ні, а тобі шкода, зважаючи на все, раз ти нічого не зробив, щоб повернути мені мої гроші. Я в кафе тобі нічого не сказала, що ти за фактом на мої гроші мені подарунок зробив. Але тепер, коли я дізналася, що ти взагалі мені нічого не подарував, то вимагаю повернути борг! – крижаним тоном промовила Віра.

– Нема в мене грошей! Можеш хоч увесь будинок папірцями обкласти. І повертати я тобі їх не буду, ти теж на моїй машині взагалі каталася, – роздратовано сказав наречений.

– Ось як? Тоді побачимось у суді, пройдисвіте! – розгнівано вигукнула дівчина.

Вона ніяк не чекала від Павла такої підлості. Того ж дня Віра зібрала свої речі та пішла від нареченого.

Через місяць вона подала до суду на свого колишнього нареченого. Надавши дані своєї карти, з якої Віра перевела гроші Павлу і привівши свідків, дівчина змогла довести, що позичала гроші нареченому.

Тепер про підлість Павла дізналися всі їхні знайомі та родичі.

КІНЕЦЬ.