Віра та Віктор розлучилися. Після розлучення чоловік відмовився віддавати ключі від квартири – Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться, – пояснював Віктор. – Добре. Тільки дзвони, будь ласка, якщо зберешся приїхати, – погодилася Віра. – Переживаєш, що з коханцем застану? – Сказав чоловік і сам зніяковів. Через 3 тижні після розлучення Віктор зателефонував, і повідомив, що зараз приїде

Після розлучення Віктор відмовився віддавати ключі від квартири.

– Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться? А я не зможу навіть відчинити двері.

Віра навіть не почала уточнювати, як швидко Віктор планує приїхати з іншого кінця міста, якщо раптом щось станеться.

– Добре. Тільки дзвони, будь ласка, якщо зберешся приїхати.

– Переживаєш, що з коханцем застану? – Сказав чоловік і сам зніяковів. – Вибач, Віра.

Розійшлися, звісно, безглуздо. Він зрадив, вона не змогла пробачити і віддалилася. Спільне життя обом стало тягарем, тому подали на розлучення.

Дітей шкода. Старша Настя, звісно, ​​з розумінням поставилася. Все-таки дев’ятнадцять років вже дівчині. А ось одинадцятирічний Славко журився сильно. Навіть із дому хотів піти. Добре, що свекруха забрала на якийсь час його до себе пожити, щоб заспокоївся трохи.

Через 3 тижні після розлучення Віктор зателефонував.

– Згадав, що полку обіцяв прикрутити на балконі, – соромлячись повідомив він телефоном. – Ти не проти, якщо я надвечір зайду?

– Заходь, звичайно.

Віктор відчинив двері своїм ключем, ніяково роззувся і одразу пішов до балкона.

– Може, чаю хочеш? – Запитала Віра, виглядаючи на балкон.

– Так, якщо можна.

Вони сіли пити чай і Віра розповіла, що планує зробити ремонт у квартирі.

– Сама? – здивувався Віктор.

– Ні звичайно. Бригаду найму. В інтернеті купа оголошень.

– Віро, ну хіба так можна? Ось у мене на роботі чоловік один на дачі дах найняв робітників ремонтувати. То вони стару зламали, а нову не зробили.

– Та ти що? – ахнула Віра.

– Так! Наламали дров і втекли. А він лише телефон їх знав. Добре, хоч розрахуватись із ними не встиг.

– Так, добре, – погодилася Віра і задумалася.

– А ось ще у жінки на роботі мебляр шафу не доробив. Привіз матеріали, наполовину зібрав і все! Не приходить більше!

– А вона віддала гроші?

– Вона віддала… – сумно сказав Вітя. – Тож ти, Віро, без мене нічого не роби. Я днями приїду, обговоримо, що і як міняти. Я матеріали допоможу закупити та бригаду знайду. Зрозуміла?

– Зрозуміла, – погодилася Віра, і на душі в неї потеплішало. Все-таки добре, коли не треба самій складні питання вирішувати.

А наступного дня, як на зло, кран на кухні зірвало. І чомусь Віра одразу зателефонувала Віктору. Він сказав, щоб вона перекрила воду, а він приїде за кілька годин.

Віктор приїхав, полагодив кран, а потім вони сіли та обговорили план ремонту. Поїхав колишній чоловік вже пізно увечері.

Наступні три місяці Віктор регулярно бував у квартирі колишньої дружини, допомагав із ремонтом. Діти, звісно, ​​раділи.

Славко не відходив від батька, намагався допомогти. А старша Настя брата вбік відводила і вселяла, щоб він не ліз до тата, а дав їм з мамою одним побути. Мовляв, раптом знову зійдуться.

Перед самим Новим Роком Віктор ніби ненароком сказав, що свято зустрічатиме один.

– Тату! А ти до нас приходь! – Зрадів Славко. – Мамо, можна тато до нас прийде?

– Якщо захоче, – відповіла Віра.

– Тато! Ти ж прийдеш? Ну будь ласка! – вмовляв батька хлопчик.

– Прийду, синку, – зніяковіло посміхнувся Віктор.

Новорічної ночі після опівночі Настя пішла до подружки, а Славко заснув. Віра та Віктор сиділи поруч на дивані і дивилися телевізор.

– Знаєш, я ж після того, як ми розлучилися, спати перестав, – раптово зізнався Віктор. – Ляжу ввечері, а в голові думки крутяться, що своє щастя втратив.

Віра мовчала.

– А от як почав до тебе їздити з ремонтом допомагати, так начебто й краще стало. Щодня ці три місяці лише ремонтом і жив. Навіть хотів затягнути його, щоби була причина приходити. Але соромно стало обманювати тебе.

– Так, добре, що до Нового Року встигли.

– Я не про це, Віро.. – він помовчав, а потім все ж таки наважився. – Як ти думаєш, а може, ще не все в нас у минулому? Може спробувати ще раз?

– Я подумаю, Вітя, – відповіла Віра невизначено.

Їй і самій неодноразово спадало на думку, що після розлучення вони навіть якісь ближчі стали і бережніше один до одного ставляться.

Наступний Новий Рік вони зустрічали вже знову одруженою парою. І у кохання їх начебто друге дихання відкрилося. Не така, звичайно, пристрасть, як на початку їхнього знайомства. Але й не молоді вже.

Діти були щасливі. А свекруха сміялася. Мовляв, треба розлучитись, щоб заставити чоловіка ремонт у квартирі зробити.