Віра стояла біля своїх дверей, а 6-річний син відмовлявся відчиняти. Коли після довгих умовлянь Віра все-таки увійшла до будинку, вона ледь не знепритомніла від побаченого.

Під’їзд був тихий і спокійний, як завжди, поки з-за дверей не пролунали дитячі голоси. Віра, повертаючись із роботи, була здивована, що її 6-річний син Мишко відмовляється відчиняти двері.
– Мишко! Це я, мама! Чому ти не відчиняєш?
– Віра намагалася заглянути в вічко, але воно було прикрито чимось.
– Мам, ти… просто… не заходь зараз, будь ласка!
– Голос Миші звучав на межі паніки.
Віра відчула тривогу.
– Що трапилося, Мишко? Ти мене лякаєш.
– Я просто намагався забратися, – прошепотів Мишко. Віра, насторожившись, потягла ручку дверей.
– Мишко, відкривай зараз же! Після деякого вагання засув клацнув, і двері відчинилися. Віра увійшла і оглянула вітальню. Підлога була всипана пилом з пилососу, меблі були витягнуті на середину кімнати, а деякі речі просто лежали на підлозі.
У центрі цього хаосу стояв пилосос із відірваним шлангом. Мишко дивився на маму з жахом у очах.
– Я… я просто хотів зробити сюрприз.
Забратися, доки ти була на роботі. Але коли я намагався пропилососити, він зламався. І я не знав, що робити. Віра подивилася на свого маленького помічника і не змогла втриматись від усмішки.
– О, Мишко, ти такий добрий. Але іноді краще питати, перш ніж робити щось таке. Мишко кивнув, очі його були сповнені сліз.
– Вибач, мамо.
Я більше так не буду. Віра обійняла його.
– Нічого, дитинко. Ми всі помиляємось. Головне – навчатись на своїх помилках. Але, будь ласка, наступного разу, не бери пилосос без мого дозволу! Мишко посміхнувся.
– Обіцяю, мам!
КІНЕЦЬ.