Віра була категорично проти святкувати свій день народження. Однак свекруха, дізнавшись про те, що невістка вирішила не влаштовувати бенкет, відразу прибігла з обуреннями.

– Як це так! Ти не збираєшся святкувати тридцять п’ять років? Тобто, коли я святкую, ніхто не відмовляється, а як самі, так заради рідні і постаратися не можете! – адресувала свої претензії синові та невістці Тамара Максимівна і почала невдоволено клацати суглобами пальців.

– Цього разу мені ніколи займатися столом, – розвела руками Віра.

– У суботу я працюю до обіду.

– Що з того? Тебе ж ніхто не просить готувати з ранку? – стояла на своєму жінка.

– Такий привід зібратися всією ріднею, а ти ніби спеціально не хочеш, – звинуватила невістку Тамара Максимівна.

– Мамо, ніколи тобі кажуть, – пробурчав Захар, якого почали дратувати приставання матері.

– Начебто у нас з всіма і стосунки добрі. Не розумію, чому ти так поводишся?! – Засудливо сказала Тамара Максимівна і докірливо подивилася на Віру.

У цей момент невістка чомусь відчула себе винною і в неї несподівано вирвалося:

– Добре, накрию невеликий стіл.

Після цих слів обличчя свекрухи одразу посвітлішало. Вона в піднесеному настрої вирушила додому, не забувши перед цим дати вказівки Вірі та синові.

– Навіщо погодилася? Коли ти хочеш встигнути? – Захар запитливо глянув на дружину.

– Я нічого не готуватиму. Замовлю їжу в доставці, – незворушно відповіла Віра.

Чоловік у відповідь здивовано свиснув, натякаючи тим самим, що не всім може сподобатися цей варіант.

– Відразу всіх гостей попереджу, що стіл буде скромний, – радісно розповіла чоловікові Віра.

У суботу вона повернулася з роботи додому і відразу поквапилась наводити порядок у квартирі.

– Добре, хоч з їжею не треба морочитися, – втомлено присівши на диван, промовила жінка.

До сьомої години вечора почали збиратися гості. Одними з останніх прийшли свекри.

Олексій Миколайович простяг невістці букет квітів, а Тамара Максимівна, притиснувши до себе коробку з подарунком, прямувала до зали.

Віра чула, як вона спочатку привіталася з усіма, а потім заохала і вже за кілька хвилин, влетіла на кухню.

– Ти не всі страви поставила на стіл? – недовірливо поцікавилася жінка.

– Ні, всі, – розгублено посміхнулася Віра.

– Серйозно? Це все? Ти збираєшся цим годувати гостей? – Підвищивши тон голосу, знову поцікавилася жінка.

– А що не так? – Схрестила руки Віра, передчуваючи, що зараз від свекрухи будуть обурення і засудження.

– Цим ти вирішила годувати гостей? – проскреготіла зубами жінка.

– Чим вас не влаштовують піца та роли? Між іншим, це далеко не дешева їжа, – стиснула зуби Віра.

– Тим, що це не їжа! – не витримала Тамара Максимівна і густо почервоніла. – Хто це взагалі їстиме? Тьху ти! Краще б ти справді не святкувала ювілей.

– Я вам казала, ви самі наполягли, – наважилася нагадати невістка. – До речі, всі, крім вас, раді, що я замовила їжу замість звичайного столу.

– Вони тобі просто лестять, – з глузуванням промовила Тамара Максимівна. – Ніхто не хоче ображати тебе в твій же день народження, але от я не мовчатиму! Замість того, щоб накривати гідний стіл, ти у свій ювілей вирішила нагодувати всіх якимось непотребом, від якого, гостям може стати зле!

– Тамара Максимівно, не нагнітайте. Ми постійно беремо із Захаром у цьому місці і досі з нами все впорядку, – ледве стримавши себе від того, щоб не відправити свекруху подалі, тактовно промовила Віра.

– Виходить, для мене нічого на вашому столі немає? – із викликом запитала Тамара Максимівна.

– Є салати, торт, різноманітна нарізка, – стала монотонно перераховувати жінка.

– Нічого нема! – зупинила її свекруха, не бажаючи слухати все меню.

Невістка вже встигла її роздратувати, а значить, сварки вже було не уникнути.

– Хочете, ми вам щось замовимо ще, – знизала плечима Віра.

– Ні не хочу! Я бачу нас із чоловіком тут ніхто не чекав, – з надривом промовила Тамара Максимівна.

– Ви нагнітаєте…

– Де букет? – Жінка повернулася до чоловіка, який слідував за нею по п’ятах.

– Віддав Вірі, – розгублено промовив чоловік.

– Забери назад! Тут нема за що дарувати і нікому! – із зухвалим виглядом промовила Тамара Максимівна. – Швидше!

Щоб не виставляти свекра у непривабливому світлі, Віра витягла квіти з вази та простягла Олексію Миколайовичу.

Чоловік прикро зморщився: забирати букет назад було незручно. Однак і не послухатися дружину було для нього неприпустимо.

Олексій Миколайович узяв у руки квіти та почервонів від сорому. Не вперше Тамара Максимівна виставляла його у подібному світлі.

Розвернувшись, подружжя пішло на вихід. Лише біля дверей їхній відхід помітив Захар.

– Мамо, тату, ви куди? – гукнув до них чоловік.

– Після того, що викинула твоя дружина, нам тут нічого робити!

– Заявила мати і з гордим виглядом вийшла за двері.

В глибині душі вона сподівалася, що син кинеться слідом за нею почне вмовляти залишитися, запевнить, наскільки вона важлива для нього, а Тамара Максимівна з тяжким зітханням погодиться залишитися і скаже, що робить це тільки заради нього.

Однак нічого цього не сталося. Захар чудово знав свою матір та всі її маніпуляції.

Засмученій жінці довелося піти ні з чим. Лише одне зігрівало її душу: подарунок у вигляді світильника невістці не дістався, незважаючи на те, що він давним давно припадав пилом на антресолі у Тамари Максимівни, і нікому був не потрібен.

Ювілей у Віри після того, як пішли свекри, пройшов жваво і весело. Не було зітхань і причіпок щодо того, що комусь щось не подобається.

КІНЕЦЬ.